Немає друзів… всі якось зникли… Немає коханого… сильно посварились…
Немає нікого поруч, щоб підтримати неважливим, але так потрібним словом. Здається весь всесвіт проти мене. За спиною відчуваю теплий рідний погляд. Це мій янгол-охоронець. Це – моя мама.
У кожного є на небі свій янгол-охоронець, а у мене він є на землі. Мама завжди охороняє мене від негод, небезпеки й зайвих проблем, скидаючи на свої ніжні й тендітні плечі важкий тягар сучасного буття. Вона ніколи в житті не залишить мене. Вона підтримає, допоможе, врятує. Життя своє віддасть за своє єдине дитя.
Коли важко на душі, коли серце крається і розум тьмяніє від смутку тільки мама може зрозуміти, приголубить, приласкає і пораду слушну дасть. І все стає світліше, наче світ змінився на краще.
У мами темне коротке волосся, карі очі, сповнені переживань і гордості за рідну дитину, чорні брови, які підкреслюють сяйво рідних очей, теплі й ніжні руки, які не одну ніч колисали мене на руках.
Всі кажуть, що ми схожі як дві краплі води, просто вона трошки нижча за мене. Та все одно ми різні і наші смаки, розуміння, погляди на життя… мама моя наче вогонь: гаряча, запальна, яскрава, а іноді буває небезпечною (коли свариться зі мною). Інколи мені здається, що мама, у віці вже не характерному для такої риси, сповнена юнацького максималізму й романтики, вона й досі вірить у казки та чудеса.
<span>Далеко від рідної землі Настуся виявила риси характеру, притаманні українцям. На недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею (працьовитість — одна з найвиразніших рис українців!), літературному й музичному обдарованню. Майже сорок років Роксолана потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу. Це був її тріумф. Вона вела боротьбу за свою особистість, свою гідність, свою волю і духовно винищила в ній перемогу. Це стало можливим тільки тому, що її боротьбу живила любов до рідного краю, надія на неї. Любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським оточенням.</span>Настя — символ України, а дівчачі співанки, які припливали до неї з рога-тинських вечорів у Стамбул, — символ чистоти її душі, ніким не вбитої пам’яті про рідну землю.Пізніше, уже набувши життєвого досвіду, збагативши свій розум філософією, вона збагне, чому турки мають землі, церкви, багатство, а українці — ні. Вона переконається, що впродовж усіх років проживання далеко від батьківського дому, думала про матір-неньку, чинили все в дусі свого народу. Українські традиції Роксолана переносила на Схід. Ось історична довідка як один із доказів. Коли Роксолана втратила з роками свою привабливість, слуги Сулеймана привезли до його гарему молоду красуню. Роксолана не дала згоди на її проживання в палацах свого чоловіка, бо в Україні «один муж, одна дружина і на все життя». І Сулейман погодився з Ель Хуррем і залишився вірним їй до кінця своїх днів. Та про це О. Назарук не пише.Розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену борот ьбу, звертаючи свої погляди в бік України, з постійною думою про допомогу їй. Та досягти вершин не зуміла. Не було нероздільного нп’язку з Україною, зі своїм народом. Виходить, що її боротьба індивідуальна, особиста, без опори на народне коріння…<span>Така боротьба не забезпечує перемогу. І все ж, ми шануємо Роксолану. Вічна нам’ять цій фізично й морально сильній жінці, яка намагалася своїми діями та вчинками довести, що українці — це сильна самобутня нація, яка має майбутнє, її патріотизм не був підробленим, він був справжнім. У нутрі серця свого вона мала завзяту певність, що осягне свою ціль, хоч би довелося їй прибити на хрест два народи: свій і мужа свого.</span>В українському дусі Роксолана хотіла виховати й своїх дітей, мріяла про те, щоб вони у своєму життя керувалися українськими чеснотами. Перебуваючи в Єгипті, ведучи розмову з євреями, вона переконалася в тому, що в кожного народу є свої святині. А пісня, звертаючись до сина, зазначила: коли будеш на престолі, не забудь передати Єрусалиму Мур Плачу.До речі, згідно з історичними даними, Селим подарував євреям Мур Плачу.<span>Однак (це теж з історії!) ще до фізичної смерті Боязида (він став п’яницею) вона не могла не бачити, що діти остаточно перекреслили те, що вона вимріювала й виснаджувала. Це клало край її сподіванням — вона зрозуміла, що Боязид належить не їй, що її земля йому чужа. Така закономірність, діти виховувалися в сувррих умовах Османської імперії.</span>
Ответ:
Сказка про музыкальный инструмент
Сказка про музыкальный инструментМногие сказки начинаются с привычных слов «жили-были…» Вот и наша сказка про музыкальный инструмент начинается так же. «Жила-была скрипка…» Почему именно о скрипке идёт речь в сказке? Потому что скрипка зачастую не только выступает в качестве солиста в оркестре, но и потому, что звуки она издаёт просто волшебные.
Сказка «Большая скрипка»
Автор: Ирис Ревю
Жила-была скрипка. Она была красива, нет, просто восхитительна! Фантастична, изящна, неповторима. Её струны имели свою неповторимую звуковую окраску. А смычок был просто волшебным!
Все музыкальные инструменты ценили и уважали скрипку. Но ей хотелось большего. Скрипка стремилась быть королевой!
— Мы любим и дорожим тобой, скрипка, но ты мала для того, чтобы стать королевой.
— Я — мала? – подумала скрипка. — Что же мне надо сделать для того, чтобы вырасти?
Скрипка продолжала играть на концертах. Она звучала в больших и малых залах. Все хвалили и восторгались ей. Долгие годы скрипка гастролировала.
И вот однажды она попала в руки к одному скрипачу. Он долго любовался скрипкой, а затем начал играть.
Какая это была музыка! Прохожим казалось, что звуки эти – не дрожание струн под властным смычком в руке скрипача, а звуки неба, тихие и нежные, как нежна далёкая голубая лазурь… Все восхищались скрипкой и музыкантом, умевшим покорять души людей нежным прикосновением смычка к тихо и печально дрожащим струнам.
…А музыкальные инструменты всё-таки выбрали скрипку королевой! Ведь она выросла. Она выросла духовно! У неё появилось что-то такое, что особенно трогало душу. С годами скрипка обрела душевное равновесие и веру в себя.
Ми всі знаємо що героі не можуть бути патріотами.Але героі можуть допомагати людям.Тому я важаю що героі це не потріоти