1)Зима, зажурена теплом, відступила.(дієприкметниковий зворот)
2) Овіяна холодними вітрами, зима набувала могутності.(дієприкм. зворот)
3) Намальована інієм зима простяглась над селом.(дієприкм)
4)Доведена холодними вітрами й скрипучим снігом зима увійшла в місечка й села.(дієприкм)
5)Безмежний степ, укритий снігом, спав у колисці зими.(дієприкм)
Моє місто Дніпродзержинськ
Дніпродзержинськ розташований на берегах річки Дніпро. Це промислове місто. Спочатку Дніпродзержинськ був селищем Кам"янське.
Прикрасами свого міста, я вважаю, музично-драматичний театр ім. Лесі Українки, Свято-Миколаївську церкву, пам"ятник "Прометей". Він є символом міста. Цей пям"ятник втілює прагнення жителів Дніпродзержинська до свободи та боротьби.
Моє місто неповторне!
Я майже весь свій вільний час проводжу зі своєю сім'єю! Ми кожного разу під час відпочинку знаходимо якісь пригоди, а наша матуся виконує в них головну роль. Ось один із кумедних випадків, який я запам'ятав його на все життя!
<span>Це було не дуже давно. Кожної осені ми, як великі грибники, вирушаємо до лісу! Нас не цікавить знайдемо ми щось або ні! Нас цікавить сам процес пошуку, ми полюбляємо рискати по місцевості та як вже з'ясувалося шукати пригоди. </span>
<span>Як це все відбувалося! Я зі своїм братиком, як самі молодші у родині, пішли оглядати територію, за звичай в наш кругозір входить окружність невеликого радіусу. Від нашої зупинки ми відходимо недалеко. Але наша матуся, взявши свою найкращу подругу, пішла у саму чащу лісу, думаючи, що там грибів найбільше. Вони були впевненні, що добре орієнтуються в лісі. Так воно все і сталося, але в переносному значенні! Вже через одну годину, наша чоловіча компанія захотіла їсти, вся їжа лежала у машині, але ми вже звикли до того, що за нами завжди треба заносити хвіст та й почали хвилюватися за наших жінок. Спочатку тато телефонував нашій мамі, щоб дізнатися вони скоро чи ні, а то вже дуже животи скручувало від голоду. Ну як це? Вже півтори години пройшло, а ми ще ненагодовані! На це матуся відповіла, що вона знайшли невеличку галявину грибів та скоро вернуться. Назбиравши повні кошики, мама з подругою звернули увагу на те, що вони втратили орієнтацію на місцевості та не в змозі самостійно вийти з лісу, але мама взяла владу в свої руки і сказала слова великого математика: «Я все порешаю». Вона бере слухавку та телефонує нам, в надії, що ми їх врятуємо. Почувши схвильований голос у мобілці, тато побіг до машини та почав натискати на автомобільний клаксон, знаючи, що звук транспорту вони точно почують та прийдуть. Але це було марно, подруги були вже дуже далеко і почалася паніка. Наш тато, як великий психолог заспокоїв схвильовану матусю та заставив її розповісти йому про місцевість, на якій вони перебувають, в цю хвилину слухавку взяла подруга і як великий Сусанін, почала заводити тата у глухий кут. Таким чином ніхто з них не міг зрозуміти, де вони знаходяться і що робити далі. Вибратися з лісу жінкам допоміг місцевий житель, який на їх щастя проходив мимо. Невдовзі мама з подругою повернулися з повними кошиками грибів, вони не були втомлені та перелякані, а навпаки радісно усміхались, що не можна сказати про нас! Для себе я зробив висновок, що наша рідна матуся знайде вихід з будь-якої ситуації.</span>
<span>Рідна українська мова — це основа нашої безмежно багатої культури. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть ще й від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого для художника джерела. До велетнів української національної культури безперечно належать Тарас Шевченко, Іван Франко, Максим Рильський. Шевченко ввібрав у себе могутній волелюбний дух українського народу. У своєму "Кобзарі" народний співець відобразив ціле море народного горя, невольницький поклик до помсти й порив до свободи, чарівну красу української пісні. Вогненною піснею та віщим словом повернувся поет до рідної своєї України. Вірні традиціям великого Кобзаря, класики нашої літератури створили в цей час такі всесвітньо відомі шедеври мистецтва слова, як соціальні повісті й романи (Панас Мирний), драми й комедії (І. Карпенко-Карий), поезію і прозу (Іван Франко), громадянську лірику і публіцистику (Павло Грабовський). Ці письменники боролися за чистоту й яскравість літературної мови, за високу художню майстерність.З двадцятих років руйнувалися наші безцінні святині, палилися українські бібліотеки, безжально витіснялася рідна мова з державних установ, середніх і вищих навчальних закладів. Ярлик "націоналіста" відразу чіплявся кожному лише за те, що розмовляв рідною мовою.Внаслідок такої "інтернаціоналізації" наш народ вироджувався, був позбавлений знань про власну історію, культуру.Максим Рильский у своїх віршах та творах закликав нас любити рідну мову та зберегти її для своїх нащадків. Він у своїй поезії надавав велике значення порівнянням та метафорам, підкреслюючи, що вони прикрашають літературну українську мову.Під час Великої Вітчизняної війни, коли горіли жахливим полум'ям міста та села України, коли ненависний ворог хотів задушити нашу національну свідомість, український народ не зрікся своєї мови. Жага любові до Вітчизни і жага помсти ворогові були провідними мотивами творчості Рильського під час війни. Одним з найкращих віршів Рильского є "Рідна мова". Поет радить вчитись у народу, в якого "кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина". Замислюючись над рядками цього вірша, я уявляю собі історичні події того часу, коли рідну мову "...в ярмо хотіли запрягти, як дух степів, гарячу, і осліпити, й повести на чорні торжища, незрячу..."Хай немеркнучим заповітом усім синам й донькам України стануть полум'яні слова Максима Тадейовича:Мужай, прекрасна наша мова,Серед прекрасних братніх мов,Живи, народу вільне слово,Над прахом царських корогов,Цвіти над нами веселково,Як мир, як щастя, як любов!Максим Рильський проголосив ці патріотичні слова багато років тому, а звучать вони свіжо, актуально, адже боротьба за волю і співуче слово триває, бо вічним є народ, його національна свідомість, його культура і рідна мова.
</span>