Прокинувшись від сну, бачу, що всі здорові, у вікно світить ласкаве сонечко. 1 мені легко на душі, я щасливий. Бачу неправду, бачу зло — і мені погано, я відчуваю себе нещасливим. Якби всі люди на землі оновили б свої душі, стали б справедливими, чуйними — світ став би зовсім іншим. Ніхто б нічого не крав, ніхто б нікого не вбивав, тільки правда йшла б попереду, а ми всі йшли б за нею. Отоді я був би дуже щасливий. Боляче мені, коли бачу бідних дітей та немічних старих людей. Я відчуваю себе тоді нещасливим. Чи багато чого людині в житті треба, щоб бути щасливою? Приголубила бабуся, поцілувала перед сном — і я засинаю, і мені так хороше, відчуваю я себе цілком щасливим.
Бути щасливою людиною — це значить володіти щастям. А що таке щастя? Щастя — це почуття повного задоволення. З цього виходить, що щастя — це стан людини. А, як відомо, стан вічний не буває. Значить, повністю і завжди щасливої людини не буває. Але ж іноді...
Я відчув себе щасливим третього жовтня. У цей день я святкував свій день народження. Рано-вранці по телефону мене поздоровив мій куратор. Коли прийшов до колежу, то отримав багато поздоровлень і подарунків від однокласників. Після колежу поїхав додому, а хата повна гостей. У цей день я отримав три телеграми — мене вітали друзі, які живуть далеко і яких я не бачив кілька років. Мене поздоровляли сусіди, і я відчував у цей день той самий стан, назва якому — щастя. Може, завтра, через місяць чи через рік все зміниться. Але не будемо заглядати далеко вперед.
Я розповів про почуття щастя на прикладі одного дня. Певен, що будь-яка людина гідна щастя. Але воно не приходить само по собі, до нього треба вперто йти. Кожна людина уявляє його по-різному. Але щастя залишається щастям і його вистачить на всіх. Так будьмо всі щасливі!
Історія України має багато трагічних сторінок, але найбільшим нещастям для нашого народу стала ліквідація Гетьманщини і перетворення вільного селянина на безправного кріпака. Дуже часто кріпосниками ставали давні вороги українців — польські пани, яким російські самодержці роздавали родючі землі своєї Малоросії. Саме так з’явився у Пісках пан Польський — генерал, що служив у якомусь полку, терся біля вельмож і нарешті за вірну службу отримав село. Уперше прибувши у Піски, що подарувала йому цариця, й відчувши опір вільних людей, новоспечений володар зрозумів, що громада добровільно не вставить свою шию в ярмо, що «волів» потрібно гарненько призвичаїти, щоб самі простягали шию і слухняно виконували волю господаря. І на другий день генерал привів «москалів», котрі швиденько прикладами гвинтівок «роти заціпили» непокірним. Із того все й почалося… «Ляшок» вдається й до мерзенного обману піщан, що братиме з них тільки невелику плату за користування «його» землею. І зрештою вільні колись селяни стали панськими. Уперше біда затесалась у село у вигляді царського генерала, а згодом з’явилася разом з удовою-генеральшою та її синочками. Тепер піщани зрозуміли, що пропали навіки. Кріпосники за короткий час так запрягли «волів» у ярмо, що тепер уже можна було тішитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни ходили на панщину по чотири-п’ять днів на тиждень, а крім того, «зносили у двір курей, гусей, яйця». Було з чого панам бенкетувати та в п’яному хмелю гудити своїх «мазеп». Генеральша навіть не спілкувалася зі своїми годувальниками-кріпаками, все йшло через прикажчиків. Її мозок працював тільки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дворовим. Спустошене серце генеральші грілося не біля дітей та онуків. Свою любов вона віддала котам. А тим, хто вичісував тих котів, стелив їм постіль, доводилось гірко. З наказу генеральші люто катують веселу дівчину Уляну. Мокрині доводиться прилюдно цілий день мазати панські кухні з мертвим кошеням на шиї, якого вона ненароком придушила. Зовсім зубожіло село, коли осів на батьківщині Василь Семенович Польський. При ньому кріпаки вимушені були працювати на панщині вже шість днів на тиждень. На відміну від генеральші, Василь Семенович спілкувався зі своїми кріпаками. Ще підлітком скуб ровесників за чуба, юнаком цінував красу молодих кріпачок. Пани-кріпосники були не хазяїнами, а хижими експлуататорами. Вони не дбали про землю, про тих, хто на ній працює. З року в рік земля виснажувалася, урожаї падали, село убожіло, морально розкладалося. Пияцтво, злодійство стали звичайними явищами серед кріпаків. Неволя, як той чад, задурманила людям голови.
Весняні мріїОй, ви ночі мої волошкові,
Ой, ви маки червоно- п"янкі,
Ой, ви ранки травнево- бузкові
Та троянди, духмяно- терпкі.
Де ж ви роки, мої ж бо молоді,
Такі щасливі та золоті...
До яких поринули володінь
І куди?.. По якому путі?
Залишили споришеві стежки
І конвалій аромат хмільний́́...
А ще рояться в голові думки...
І той рій, медово -похмільнИй .
А мрії, жасминово- ванільні,
Пливуть у небеса до раю,
Де вже келихи дзвенять весільні,
Весняно піняться по краю
Образ Килини у творі Лісова пісня втілює людську бездуховність, егоїзм та лукавість. Він контрастує з образом Мавки і є близьким до образу матері Лукаша. Хоч спочатку ми спостерігаємо Килину працьовитою господаркою, але у третій частині показано її конфлікт з мамою Лукаша за її неробство. Килина підступна жінка, тому що знаючи про кохання Лукаша і Мавки все ж таки зваблює молодика, чим завдає сильних страждань Мавці. Килина в житті цінує лише матеріальні цінності (у неї дороге вбрання і худоба — «корова турського заводу»), а душа її не здатна до справжніх почуттів. Образ Калини — це постать насамперед трагічна. І трагізм цей полягає в тому: що їй не дано більше, ніж іншим, як, наприклад, дядькові Леву чи Лукашеві. Зрештою, вона така, як і більшість із нас, а тому, насправді, викликає не осуд, а співчуття як людина, у якої через певні внутрішні (і зовнішні) причини не склалося щасливе життя Калина — це молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій, пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішною. Образ Килини «Лісова пісня» є символом ненажерливості, непримиренності, насильства й ненависті, це людина, в якої немає нічого святого
Джерело: http://dovidka.biz.ua/lisova-pisnya-obraz-kilini/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
1.б
2.а
3.г
это буду правильные ответы