Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. Прагнення Климка а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби Значення образу Климка а) залишився сиротою, так само як і автор твору; б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби; в) риси характеру.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/klimko-harakteristika-geroya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Ответ:
Объяснение:
Взагалі ця строка з вірша Тараса Григоровича Шевченко.
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
((Та не однаково мені, ))
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Повість-казка Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле.
Софійка — звичайна школярка, яку, як і інших, змушують допомагати батькам, доглядати молодших братиків або сестричок. Як і кожна дівчинка, Софійка довго підбирає одяг, щоб привернути увагу хлопця. Вона щирий друг, готовий прийти на допомогу, ризикуючи власним життя, дещо авантюристична, щира, відверта, співчуває чужому горю, смілива, відповідальна, розумна.
Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться допомогти родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість.
Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі.
В книге Юрия Винничука
"Место для дракона" все переворачивается с ног на голову: дракон вовсе
не февраль и кровожадный хищник, поедающий пышных молодых, а хороший
травоядный мечтатель и романтик. Радуется бабочкам, пишет стихи и читает
Библию. У его пещеры вместо человеческих останков радуют глаз ухоженные
клумбочки мальв, а свое пламенное дыхание он направляет только вверх -
чтобы не уничтожать природу. А самое интересное, что дракон, он же
Григорий, пишет стихи.
Только одна вещь остается неизменной: в мире до сих пор действуют
"драконьи законы". Традиции, мыслит обладатель, в княжестве которого
миролюбиво живет дракон Григорий, обязывают что-убить дракона. Поэтому
княжеские посланцы созывают рыцарей с отовсюду, однако, собравшись
вместе, отважные рыцари ... разъехались, ведь "свирепый хищник" и
понятия не имел с кем бороться, чтоб не нанести никому вреда.
Вот такая каламбурная завязка Винничуковои повести-сказки. Далее, как по
сценарию, начинается коварная игра на человеческих, то есть на
драконьих, эмоциях: князь все чаще наведывается к своему будто вторая
дракона и рассказывает о хлопотах через него. Слаб Григорий, он же
"кровожадный" дракон, соглашается драться с рыцарями, чтобы угодить
князю.
"Жизнь обладателя не стоит и одной строки поэта", - в отчаянии говорит
Григорию его наставник и учитель, одинокий старый отшельник. - "Зачем
воспитывал в нем понимание красоты и добра? Зачем сделал из него поэта?
Поэты так тяжело умирают, и нет им в этом мире места, потому что они
приезжие ".
Продолжая демонстрировать весь парадокс происходящего, автор заключает в
уста драконы не менее парадоксальную прощальную молитву к Господу.
Но принесло убийство дракона спокойствие и мир в княжество? Нет, оно
только пробудило злые инстинкты. "Что произойдет, когда народу будет
мало смерти змея, потому что зло ним не иссякло? Что будет, когда он
бросится искать и другие источники зла? Одного дракона на всю страну
мало. Где взять еще столько драконов, чтобы каждый имел кого распять?
Где взять столько юд, чтобы имели кого переложить вину? Когда народ не
имеет кого проклинать - силы его ослабевает. Боже Пошли нам драконов! »-
Размышляет автор.
Дополняет эти апокалипсистични размышления фастасмагория о тоталитарном
город крыс "Добро пожаловать в Щуроград". Автор говорит устами главного
персонажа: "Мы народ лириков, а не воинов. И уже поэтому обречены на
гибель. Народ, который не породил ни диктатора, не может называться
нацией. Это только толпа, объединенная языком, вышивками и песнями о
бессмертии. Учтите - поют о бессмертии, находясь на пороге смерти! »На
таких несколько жутких мыслях хотим завершить наше повествование. Все
остальное пусть подскажет сердце и прочтения пророческого "Места для
дракона" - второй книги из серии "Произведения" Юрия Винничука.
“Маленьний горбань” план до оповідання
1. “Квітень.Свято.”
2. Халупка.
3.Павлусь вирішив грати з дівчатами.
4.Образ Павлика.
5.Уява Павлика-горбаня.
6.”Павлик ріс, нешвидко ріс….”
7.Суперечка між хлопцями.
8.Захарко знайшов жайвороняче гніздо
9.Допомага Павлика пташенятам
10.Битва Захарка і Павлика.
11.Допомога діда Антипа і дівчат
12.”Нема вроди, нема щастя.”-роздуми Діда Антипа.
13. Хвилювання матусі.
14. Покарання Захарко не вийшло.
15. Гра горбаня і Захарка.