Чому природу потрібно охороняти? Ми всі про це питаємо. Ми її повинні берегти. Не смітити. Не бруднити її. Тому що природа не тільки дає кисень, але і прикрашає наш світ! Так! Ось квіти розцвіли,ось дубок виріс. Тобто природа-це краса світу!
Фразеологічні синоніми
• Ні риба, ні м'ясо — ні пава, ні гава.
• Мудра голова — світла голова; ясна голова: швидкий на розум; ходяча енциклопедія; іскра Божа.
• Тримати язика за зубами — проковтнути язика, як води у рот набрати.
• Бігти не озираючись — бігти, що є сили.
• За ніс водити — голову дурити.Фразеологічні антоніми
•Байдики бити — не покладаючи рук; працювати до сьомого поту; єгипетська робота.
•Кров з молоком — шкіра та кістки; худий як тріска.
•Не нюхати пороху — стріляний горобець.
•Набратися тіла — спасти з тіла.
•Побачити світ — піти зі світу.
Дієслово,початкова форма-глянути,доконаний вид,умовний спосіб,майбутній час,однина,3 дієвідміна,у реченні_______
Кожна країна, у якій усе гаразд, має свою історію, культуру, територію, мову, патріотично налаштований народ, сталу економіку. Наша Україна усім цим несповна володіє.Ми маємо славну історію, героїчне минуле. Про давніх українських козаків слава поширилася по всьому світу. Так, минулим ми можемо пишатись. Але ж тільки історією жити не можна, а про нашу сучасність подумати страшно. Як ми живемо? Неначе нація, яка з'явилася невідомо звідки і невідомо куди подінеться, яка зараз нічого не має і навряд чи щось матиме.Мали ми також і культуру. Мали цікаві обряди та звичаї, які вирізняли нашу країну серед інших, були притаманні лише Україні. Зараз ми усього цього не пам'ятаємо чи не хочемо пам'ятати.Територія нашої держави величезна і оком не осяжна. Землі на ній дуже родючі. Інші країни навіть заздрять Україні через це. У страшні роки війни фашистські окупанти ешелонами вивозили наші чорноземи на фашистські землі. А ми не цінуємо щедрості наших ґрунтів, не підтримуємо чистоту і порядок на своїй території, не вміємо користуватися нею.А мова — це зараз взагалі болюча тема. Українська мова за своєю мелодійністю посідає друге місце у світі, попереду лише італійська. А розмовляти нею багато хто з українців не хоче, соромиться, цурається її, перейшовши на російську. А нам ще Шевченко заповідав: "...і чужому научайтесь, і свого не цурайтесьПро патріотизм нема чого й казати. Наш народ, здається, живе окремо від країни, в якій усі ми народились. Може, усе це відбувається через економічну кризу, яка оселилася на теренах нашої неньки-землі. А економічна криза, в свою чергу, виникла через невміле керування Україною. І нам залишається або чекати на людину, яка прийде до влади і зможе вдало впорядкувати нашу державу, або ж самотужки відроджувати свою культуру, мову, економіку.Але нам треба поспішати, швидше вирішувати це питання, доки Україна зовсім не зникла з обличчя планети як співуча і красива країна.
Якось, знаходячись у Києві, ми зайшли до кафе пообідати. За столик крім нас сіла жінка похилого віку з маленькою онучкою. Дівчинка вередувала, не хотіла їсти борщ і вимагала «грибочків» — тістечок.На блюді лежав акуратно нарізаний свіжий чорний хліб, пишний і ароматний.— Який смачний і красивий хліб, — сказала я.— Правда?! — відгукнулася жінка. — Для мене він смачніший будь-яких «грибочків» і «наполеонів».І Валентина Михайлівна (так звали жінку) розповіла, як під час війни вона, тоді восьмирічна дівчинка, жила з мамою в селі, куди вони переїхали, рятуючись від голоду. Мама заробляла тим, що допомагала старим людям, чиї сини пішли на фронт, обробляти присадибні ділянки, шила, вишивала. Платили хто чим міг. Після закінчення жнив дітям дозволяли збирати колоски хліба на полі. «Але їсти хотілося постійно», — згадувала Валентина Михайлівна. Одного разу зазвала Валю до себе сусідка, яку всі ласкаво називали Наталочкою. Мабуть, по смутному обличчю Валі жінка зрозуміла, що дитина голодна. У самої було четверо дітей. Узяла вона круглий буханець чорного хліба, ребром пригорнула до себе (Валя добре запам’ятала цей рух) і швидко відрізала велику скибу. Потім полила його олією, посолила і дозволила витягти з грядки пучок молодої зеленої цибулі. Яка це була їжа! Відтоді шматок чорного хліба став для Валі символом Добра і Співучасті, а його смак — неповторним.Ця зустріч нагадала мені розповідь К. Г. Паустовського «Теплий хліб». Жив у селі Бережки хлопчик Філька. Був він похмурий, любив повторювати: «Так ну тебе!» І одного разу він дуже сильно скривдив коня, пораненого на околиці і залишеного командиром у допомогу мірошнику. Усі підгодовували коня, жаліли, а Філька не тільки не дав йому хліба, закинувши шматок у глибокий сніг, але й боляче вдарив коня по губах. Помста прийшла у вигляді страшної заметілі, лютого морозу, що скував воду на велику глибину, і млин не міг працювати. Людей чекала «неминуча смерть» без хліба і води. Одна була надія — «спокутувати провину». Покаявся Філька, зібрав хлопців із усього села, старі люди допомогли — закрутились жорна. Поетично описана Паустовським випічка хліба: «Вночі в селі стояв такий запах теплого хліба з рум’яною скоринкою, із пригорілим до дінця капустяним листям, що навіть лисиці вилізли з нір, сиділи на снігу, тремтіли і тихенько скиглили, міркуючи, як би зловчитися вкрасти в людей хоч шматочок цього дивного хліба».Хліб помирив людину і тварину. Кінь простив хлопчика, а коли з’їв запропонований ним хліб, «поклав голову Фільці на плече, зітхнув і закрив очі від ситості й задоволення».Французький льотчик і письменник А. де Сент-Екзюпері дуже любив нашу планету, авіацію і людей, мріяв об’єднати їх єдністю шляхетних цілей, Розділивши трапезу з простим фермером, він висловив глибокі думки і знайшов дуже правильні слова, щоб визначити значення хліба для людей.Так три людини — українська жінка, яка пережила голодні роки військового лихоліття, видатний російський письменник і французький льотчик-гуманіст — різними словами виразили ту саму думку:<span>«Смак розділеного хліба не зрівняний ні з чим».</span>