Прекрасним i нiжним словом назвали нашi пращури жiнку, що стоїть у витокiв нового життя, плекає i змiцнює його "берегиня". У цьому словi влучно вiдбилося її божествене призначення, найперша i найголовнiша суть.
У кожного є своя життєва дорога. Нам не завжди буває легко йти нею. Кожного дня ми приймаємо нові виклики,нові хрести,і несемо їх протягом життя. Багато людей шукають легші шляхи,перекидають свої хрести на іншого . І на деякий час їм стає легше,але в кінцевому результаті вони програють. Інші,які несуть на собі всі проблеми і весь час зайняті чи змучені,будуть нагороджені. Хоч як би важко не було,пам'ятайте,що після чорної полоски завжди буде біла,хоч через десять років чи через 20 ,але вона буде...Обов'язково.
1. Ця жінка зробила за своє життя чимало роботи.
2. Кілька років тому я відвідала виставку картин Тараса Григоровича Шевченка.
Як плакала хмарка
Одного ранку небо було пасмурним.
Коли сонечко прокинулось, воно сказало хмаркам:
-- Люди цілу ніч були без сонячного тепла, та ще йшов дощик. Їм треба зігрітися. Не могли б ви піти в іінше місце?
Хмарки послухались сонечка і розійшлися, але маленька хмарка була така захоплена промовою сонечка, що не побачила, куди пішла її мама. Коли вона почала шукати маму, жодної хмарки вже не було видно на небі.
-- Мамо, де ти?! -- кликала хмарка.
Ніхто не озивався.
Хмарка похнюпилась, а тоді заплакала.
Внизу люди раділи, що йде сліпий дощик, адже він не надовго.
Сонечко спитало хмаринку:
-- Чого ти плачеш, маленька?
-- Я свою маму загубила, -- відповіла та.
-- Не турбуйся, вона скоро повернеться, а щоб ти не сумувала, поки її чекаєш, ми подивимось на веселку.
Потім хмарці сонечко розповідало цікаві історії з життя тварин, Аж на небосхилі з'явилась велика хмара. Малеча кинулась назустріч.
-- Як добре, що ти залишилась тут, а не пішла мене шукати, -- сказала мама, -- інакше я б не знала, де тебе шукати. Ти молодець.
І подякувавши сонечку, вони пішли додому.
Психологи допомогають навчитися володіти собою й позбутися негативних думок.