Одного разу ми відпочивали на березі місцевої річки. З нами був також наш собака - Рекс. Він безтурботно обстежував прибережні кущі. Погода була дуже гарна. Згодом всі й забули про песика.
Раптом десь почувся його схвильований гавкіт. Я з друзями покинула частування та пішли на голос Рекса. Він стояв напроти якогось куща та зацікавлено його обнюхував. Коли я відхилила кущ, всі побачили гніздо дикої качки. Нарешті стало зрозуміло, чому собака підняв такий галас. Ми, звичайно, відігнали його подалі, щоб не налякати малесеньких каченяток. З того часу вони стали для нас добрими друзями. Кожного разу повертаючись до річки я їх підгодовую.
Ось така пригода.
Я дуже люблю осінь! Це така красива пора року! Самотні дуби одягнулися в рум"янець , іноді тихенько скидають своє пожовкле листя. Як ніжно виглядають притихлі берізки серед прив"ялої трави на величезній, просторій галявині. Птахи полетіли в теплі краї .Мабуть, то стрекоче сорока-білобока. А десь у кущах щось шелестить напевно збирає щедрий осінній врожай горішок. Горобці літають навкруги і дзвінко цвірінчать, тому що їм нікуди поспішати. А я гуляю і думаю - яка ж золота осінь!
Скоро настануть канікули. Я мрію провести їх так - хочу поїхати за кордон, побачити цікаві архітектурні пам'ятки. Найцікавіша для мене - Англія. Хочу побачити Лондон, відчути подих холодного моря і подивитись на величну споруду - Біг Бен. Іще мені подобається Франція. Хочу побувати у Парижі, і подивитись навколо з висоти Ейфелевої вежі. Також я люблю Німеччину: мені подобається німецька мова і я дуже хочу спробувати поговорити на ній з німцями. Ось так я хочу провести свої цікаві і незабутні канікули.
Моя улюблена тварина -- кішка. Я з дитинства хотів мати кота. І,
нарешті, моя мрія збулася -- у мене удома з'явився сіамський кіт Кузя. У
Кузи світло-коричнева мордочка, темні вушка, лапки і довгий смугастий
хвіст; гнучке подовжене тіло, велика кругла голова, на мордочці
щетинисті вуса, борідка і яскраво-блакитні очі. Колір очей міняється,
коли він злиться або погрожує, зіниці стають то червоні, то зелені. Уші у
<span> кота завжди насторожі; вони уловлюють щонайменший шерех.</span>
Київ - місто великих можливостей. Кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села. І це справді так: я особисто знаю п'ятьох друзів моїх батьків, що живуть у Києві, хоча народилися у селах та невеличких містечках. Зараз вони живуть дуже добре, тому можна сказати, що вони досягли успіху. Один з них викладає у Київському університеті, троє стали підприємцями, а ще одна мамина подруга - художниця, вона часто бере участь у виставках, її картини у багатьох галереях висять.
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм допоможе у цьому.