Київ - місто великих можливостей. Кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села. І це справді так: я особисто знаю п'ятьох друзів моїх батьків, що живуть у Києві, хоча народилися у селах та невеличких містечках. Зараз вони живуть дуже добре, тому можна сказати, що вони досягли успіху. Один з них викладає у Київському університеті, троє стали підприємцями, а ще одна мамина подруга - художниця, вона часто бере участь у виставках, її картини у багатьох галереях висять.
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм допоможе у цьому.
Я вважаю що так. Тому що в місті є багато старих будинків, які були вистроєні дуже давно. З багатьма будинками може була якась історична подія, чи в них жила видатна людина, тому і являється історичною памтяткой. Також старі будинки придають городу винтажності, історії. В кожному городі є багато старих будинків. Які дуже гарні і незвичайні, які продають городу загадковості та атмосферу.
Ми часто переживаємо в житті різні ситуації. Нажаль, не завжди всі моменти можна назвати щасливими. Досить часто людину спіткає горе, втрачається сенс життя чи просто наступає переломний період. Саме в такий час можна пізнати тих людей, які тобою дорожать і цінують відносини. Їх називають щирими, надійними і вірними друзями.
Товариш ніколи не скривдить, не спричинить болю, завжди підкаже у важкій ситуації, якій завжди можна розповісти свою проблему. Так, по різним причинам за певною порадою ми не маємо можливості линути до рідних. А от справжній друг нам завжди допоможе, точно дасть раду, не відкине, не скаже, що ти сам повинен справлятися з труднощами. Лише другу можна повністю довіритися і взяти до уваги його думку.
Але цей такий скарб зустрічається досить рідко. Дуже багато людей, маючи корисливі наміри, прикидаються товаришами. І коли, досягають своєї мети – просто зникають з вашого життя. Через це, слід уважно і з насторогою підходити до вибору своїх товаришів. Також, чим старшим стаєш – тим важче знайти вірного друга.
Дружба – це коли ти щось натворив, а твій друг узяв усю вину на себе. Коли ти розповідаєш секрет другу, і точно розумієш, що ця людина ніколи не розповість його іншим. Зазвичай дружба міцніє з роками. Адже лише з часом можна взнати істинну душу приятеля. Саме через це справжніх друзів не дуже багато. Дружба – найдобріше і найщиріше почуття на Землі. Легко втрачається і важко знаходиться і поновлюється. Справжня дружба збагачує людину духовно і не щастя. Людина, яка пізнала дружбу – щаслива людина. Ця людина завжди поруч. Між друзями існує ніби нитка зв’язку. І завжди присутні щирість та довіра. Саме тому необхідно цінувати це почуття як найцінніший скарб. Берегти як саме найдорожче і відноситись з повагою.