Отже , вона прийшла , довгоочікувана зима! Добре пробігтися по морозцем в першу зимовий ранок ! Вулиці , вчора ще по-осінньому похмурі , суцільно покриті білим снігом , і сонце переливається в ньому слепяшім блиском. Химерний візерунок морозу ліг на вітрини магазинів і наглухо закриті вікна будинків , іній вкрив гілки тополь. Глянеш чи вздовж вулиці , витягнувся рівною стрічкою , поблизу чи навколо себе подивишся , всюди все те ж : сніг , сніг , сніг. Зрідка підіймається вітерець пощипує обличчя і вуха , зате як красиво все навколо! Які ніжні , м'які сніжинки плавно кружляють у повітрі. Як не колючий морозець , він теж приємний . Чи не за те всі ми любимо зиму , що вона так само , як весна , наповнює груди хвилюючим почуттям . Всі жваво , все яскраво в перетворює природу , все повно підбадьорливої свіжості. Так легко дихається і так добре на душі , що мимоволі посміхаєшся і хочеться сказати дружньо цьому дивовижному зимового ранку : «Здрастуй , зима! »
Я обережно визирнув з-за рогу будинку й одразу ж відсахнувся: біля мого під’їзду стояв Кактус. На жаль, з Кактусом, якого насправді звуть Сашко Смик, я знайомий майже від народження — ми живемо у сусідніх квартирах. Мама каже, що битися ми з ним почали ще лежачи у візочках. Досить було залишити наші колясочки поруч, як ми відразу ж намагалися видерти одне в одного іграшки й билися пляшечками з молочною сумішшю.Адже він дражнив мене Поганським Паганіні ще відтоді, як уперше побачив зі скрипкою. Хоча справжнє моє ім’я Клим Джура.Серце в мене калатало, як скажене, я задихався і відчував, що Кактус ось-ось схопить мене за шкірки й почне лупцювати, але тут сталося щось дивне і незрозуміле: люк, на який я наступив, раптом почав м’яко вгинатися під моїми ногами, і я шкереберть полетів у чорну прірву.<span>Розділ 2. Я стаю піддослідним кроликомСпершу я почув звук. Він долинав звідкись іздалеку і був схожий на дзижчання бджоли. Навколо панувала темрява, і хоч як я вдивлявся туди, звідки почув оте тихе дзижчання, не побачив нічого. Я почав навпомацки просуватися вперед, все ще не розуміючи, що сталося, — адже останнє, що я пам’ятав, було падіння. І ще — я зовсім не злякався. Я підійшов до найближчої стіни, торкнувся до неї, і в ту ж мить під моїми пальцями з’явився невеличкий отвір. Звідти, немов на пружині, вискочила таця, на якій лежало кілька бутербродів і стояла склянка <span>ьці в кулаки і ступив уперед.<span>— Ну от ти й на місці, — почув я вже знайомий жіночий голос: той, що приймав мене до ТТБ — Таємного Товариства Боягузів. — Саме час розпочинати наш експеримент. Так, як ми з тобою домовлялися.</span></span></span><span />
Сестрі - Вірш звернено до сестри поета Ірині Григорівні Бойко (1816-1865). Написано під враженням зустрічі з нею - після багаторічної розлуки - влітку 1859 року, під час короткочасної поїздки Шевченка з Петербурга на Україну.
ЛИЖНІ ЗМАГАННЯ
Я прокинувся рано вранці, на вулиці все було покрите сніжною ковдрою. На моєму вікні мороз намалював дивні узори. Сьогодні важливий день, нагадав я собі і почав збиратися.
І насправді, сьогодні був важливий день, день лижних змагань.
І ось я прибув до місця проведення. Тут зібралося багато народу, було дуже людно. Серед них вболівальники, родичі учасників і просто охочі поспостерігати за цим дійством.
Учасники змагань уже почали збиратися біля старту. Їх було 20 чоловік. Серед них я помітив чоловіка років тридцяти п'яти. По його обличчю можна було зрозуміти, що він налаштований на перемогу. Тут були учасники різного віку, приблизно від 14 і до 40 років. Я себе заспокоював і налаштовувався на перегони.
Нарешті почався відлік "три, два, один!", попереджувальний гудок і гонка почалася.
Я був в трійці перших, але несподівано мене з двох боків обігнали дівчина 18-19 років і якийсь чоловік. Я продовжував в тому ж темпі, але коли мене обігнала якась жінка, я вирішив, що треба прискорюватися. Раптово позаду почувся скрежет, хлопчик 14 років впав, його занесло на повороті. На мене нахлинула хвиля переживання.
І ось ми вже проїжджаємо п'яте, останнє коло. Шість учасників вибуло зі змагань, нас залишилося 14. Я йшов в першій п'ятірці, раптово всі почали прискорюватися. Я зрозумів, незабаром фініш. Мене обганяли зі всіх сторін, я не міг зосередитися, я почав прискорюватися. Їхав дуже швидко, сам від себе такого не очікуючи, я переганяв своїх суперників. Раптово пролунав гудок, я зрозумів, це гудок для переможця. Всередині мене щось неначебто вибухнуло, я був першим, цей гудок був для мене, я був переможцем. Емоції переповнювали мене, я був неймовірно радий, не очікуючи сам від себе такого, я був приємно вражений. Мене привітали, подарували медаль, квіти, мені аплодували, я був щасливий.
Такі моменти у житті незабутні. Всі ваші перемоги чи поразки це певний урок у житті. З перемогою у лижних змаганнях я зрозумів, що ніколи не треба сумніватися в своїх силах, навіть коли ти думаєш, що все скінчено.