Немає мови, немає нації! Мово! Ти святиня! Кожний народ на цій планеті є справді народом, поки жива ти, мово! Ти духовна скарбниця, в яку віками люди вкладають свої надбання. Ні, це не гроші, ані дорогоцінне каміння, ані інші скарби. Це інші коштовності: мелодійні слова, мудрі приказки та афоризми, гострі прислів’я, влучні анекдоти та чудові пісні.
Я чув історію про те, як українським мандрівникам в Японії просто на вулиці вдячно цілувала руки бабуся в кімоно. Вона була українкою, яка під час революції опинилася за кордоном і сімдесят років не чула рідної мови. І раптом почула її від перехожих! Яку, виходить, радість відчуває людина на чужині, коли чує рідне слово! Одне жадане рідне слово здатне зцілити, підняти бойовий дух, перетворити життя на свято!
Мово, чарівнице! Ти здатна зробити з незнайомців друзів. Ти згуртовуєш людей разом, об’єднуєш народ, робиш його непереможним.
Але люди, звикнувши кожного дня користуватися мовною скарбницею, часто не цінують її. Вони захаращують мову іноземними словами або зрікаються її. У скарбницю вкидають спотворений непотріб та викидають справжні коштовності вікової мудрості. Люди часто починають цінувати свою мову тільки на чужині або тоді, коли вона вмирає.
Коли на рідну землю приходять загарбники, вони відразу обмежують використання рідної мови. Навіщо? Якщо немає мови, немає народу. Його цінності загарбано, а землю використовують нові господарі. Народ без мови – все одно, що людина без душі. Пусто всередині… Народ без мови – будинок без фундаменту. Дмухнув вітер – і розлетілися люди, як цеглини, по світу… Розвалився спільний затишний дім.
Мово! Ти душа наш безсмертна, що здатна жити в поколіннях, поки ми дбаємо про тебе! Ти, як пише письменниця Катерина Мотрич, є мудрою Берегинею народу: «Мово наша! Життєдайна криниця на неосяжнiй дорозi людської долi!»
Коли ми повертались назад,ліс повністю прокинувся і ожив,і цілий наповнився пташиним радіснив гоміном. Доречі заговорив я про весну :весною легко розлучатися,весною і щасливих тяне в далечінь. немає нічого,що б стосувалось чесних людей. стрімголові наїздники помчались.
Бібліотека моєї школи дуже велика . Вона містить дуже багато книг, на різну тематику. Там є і романи, і п'єси , і драми з комедіями. Якщо я хочу прочитати якусь книгу , але не знаю яку то , я завжди йду в нашу бібліотеку і шукаю собі книгу . Наша бібліотека дуже багата на книжки , в ній дуже багато цікавих книг, тож люди читайте книги! последнее можешь не писать если хочешь
<span> На мою думку, люди тримають вдома котів для того, щоб було до кого пригорнутись у самотній холодний вечір. Або щоб чути тихе муркотіння на вушко перед сном.</span>
<span> Коти - це найліпші друзі, які з задоволенням розрадять своїми глибокими і розуміючими очима в години смутку та з задоволенням порадіють разом з хазяїном під час великої радості. Вони є втіхою для сердця, що ніколи не буде порожнім, коли теплий і пухнастий клубочок поряд</span><span>Ⓐ</span><span>.</span>
Зима це прекрасна пора року. Чому я так вважаю ? Та тому що ранкові сніжні пейзажі зачаровують своєю красою, а вечірній блиск снігу чарує. Сніг на гіллі красиво спадає залишая слід на землі, сніжні перемети, замерзша на дахах та гілках голих дерев вода перетворилася на дивовижні та красиві льодові фігури. Зимові свята з купою традицій та різних своїх особливостей. Перехід з одного року в інший, зимові віршики маленьких дітей, колядки, пшениця перед дверьми після свята. Снігові фігури, фортеці, ігри в сніжки, санки, лижі.
Хіба потрібно ще щось говорити? Саме за це я і люблю зиму, таку холодну, але по своєму теплу пору року.