Своєю славетною збіркою "Кобзар" він започаткував нову епоху не тільки в історії української літератури, а й у духовності. Ця людина завжди служила правді і боролася за щасливе майбутнє свого народу. І зброєю у цій боротьбі поет зробив слово. І дійсно, на той час процес становлення нової української літератури відбувався одночасно із процесом розвитку науки і культури. Він був основоположником критичного реалізму і в українському образотворчому мистецтві.
І в своїх безсмертних поезіях, і живописних полотнах Шевченко пропагував світлі ідеали свободи, рівності. Закликав народ до боротьби проти усіх гнобителів простому люду конкретний шлях цієї боротьби, цим самим впливаючи на розвиток історії, культури і мистецтва.
Приказки: 1)Життя прожити не поле перейти; 2)Без їжі і віл не потягне; 3) <span>Пташка красна своїм пір'ям, а людина — своїм знанням.
Загадки: 1) Голка з ниткою в руці в кого завжди? (У шевця); 2)Вдень ковбасою, вночі - кишкою. (Панчоха); 3) Зуби є, а рота нема. (Гребінець).
Прислів'я: 1)Робота сама за себе скаже; 2) Де незгода, там часто шкода; 3)Слово не стріла, а глибше ранить.</span>
Наш світ ділитися на чорне і біле, темну і світлу сторони, у кожного предмета є своя тінь, тому так складно розмірковувати про добро і зло. Напевно необхідно почати все ж з того, що таке добро в розумінні кожної людини. Добро-це хороші вчинки думки і почуття, по відношенню до інших людей, це прагнення пожертвувати усім заради іншої людини, це турбота про близьких і рідних, турбота про друзів наших менших, і оточуючих нас людях. Творити добро означає безкорисливо допомагати людям, не вимагаючи ніякої за це нагороди. Добром можна вважати і вчасно сказане слово підтримки і те як ми звертаємося один з одним. Що не проявляє свої почуття і думки людина не може вважатися ні добрим ні злим, оскільки тільки наші вчинки роблять нас такими. Вважається, що добра на землі набагато менше, ніж зла, і дійсно це так, тому як створити один хороший вчинок набагато складніше, ніж кілька поганих, і тоді говорять, що в людині оселилося зло, він став недобрим і байдужим. в загальному розумінні. Зло — це заподіяння комусь шкоди, погані думки і дії. кажучи про те, що простіше створити зло, необхідно відзначити, що заступитися за скривдженого першокласницю — це добро, але пройти повз це вже зло, тому, що навіть не беручи участі в створенні поганого вчинку, але свідомо не перешкоджаючи йому, ми здійснюємо зло. Робити добро дуже складно, тому, що далеко не всі здатні зрозуміти його, не кожен готовий прийняти. але добро можна здійснювати кожен день, в дрібницях, навіть висловлюючи слова подяки ми творимо добро, оскільки людині якого ми подякували стало дуже приємно і легко на душі.
Сіроманець поїхав до Одеси та вилікував свій зір.В них усе добре .Сіроманець живе у Сашка.Вовк порозумівся з батьками хлопчика.
Максим Рильський розпочав свою творчість у «гроні п'ятірному» неокласиків. Їх висока школа дуже вдячно позначилася на поетичній майстерності цього тонкого і вишуканого лірика. Навіть у тих творах, які він був змушений написати на догоду ідеологам від літератури (а таких «поезій» у нього небагато, та й ті написані з метою захистити себе від цькування за «буржуазність»), Рильському не зраджує почуття міри і хорошого смаку. Там, де йому не треба було дбати про ідеологічну вивіреність, а такою віддушиною завжди була для «радянських поетів» пейзажна та інтимна лірика, він створив чимало прекрасних віршів.Мотив гармонії людини і природи Максим Рильський інтерпретує надзвичайно цікаво та оригінально. Краса навколишнього світу, одвічна загадковість природи — невичерпне джерело натхнення для поетів. На диво чутливий до гарного та гармонійного довкола себе, Рильський майстерно переливав тонко вловлені природні барви й звуки у віршовані рядки. У його любові до природи є щось синівське, трепетне, безпосереднє:Вона — не тільки тема віршаАбо картини, —В ній є висоти незміриміЙ святі глибини.Вона — це мати. Будь же сином,А не естетом,І станеш ти не папіряним —Живим поетом!Якщо для лірики Павла Тичини характерні весняні настрої, то пейзажна поезія Максима Рильського швидше дозволяє назвати його співцем осені:Запахла осінь в'ялим тютюном,Та яблуками, та тонким туманом, —І свіжі айстри над піском рум'янимЗоріють за одчиненим вікном.Така «осінність» його пейзажної лірики зовсім не означає безнадії в чеканні невідворотності зими, у згасанні природних барв і наступному глибокому сні. Осінь у поета — символ зрілості та мудрості, бо шал весни і спекотна знемога літа вже знайомі серцю. А все, що пережито, перелюблено, передумано до осінніх днів, вже зветься — досвід. Усе, що цвіло навесні, обертається плодом. Усе, що надбав чи втратив, вчить цінувати з відстані осінь життя. «Вміє розставатись той, хто вмів любить...» («Яблука доспіли»).Але не слід думати, що людське серце, вкутане опалим осіннім листом, приречене відтепер лише на те, щоб втішатися спогадами і складати рахунки своїм надбанням і втратам. Навіть глибокий сон природи не зупиняє тих живлющих соків, що нуртують у ній. Серце ж людське й поготів: здатність відчувати, любити, вірити неспроможні зупинити ні упокореність осені, ні холодні подихи зими («У теплі дні збирання винограду», «У присмерку осінньої алеї»). Осінь не владарює неподільно в пейзажній ліриці Рильського. Весняний легіт теж навіває йому чудові віршовані рядки:Я натомився од екзотики,Од хитро вигаданих слів, —А на вербі срібляться котики,І став холодний засинів.Нехай я щастя не знайшов того, —Його весна несе струнка,І держить свічку воску жовтого її мережана рука.(«Я натомився од екзотики»)Чутлива до краси поетична муза Максима Рильського знаходить її в будь-якій порі року. Вона облагороджує і привносить своєрідний чар у передчуття зими («Не забуду вечора хрусткого»), відкривається назустріч шаленим обіймам весни («Поле чорніє»: «Де вас подіти, зелені надії? Вас так багато — серце порветься!»; «Весною ми їздили в поле»), купається у сонячній зливі літніх днів («На білу гречку впали роси», «Опівдні»), переймається світлою печаллю осені («Запахла осінь в'ялим тютюном», «У присмерку осінньої алеї«...). Але неодмінно поетова душа гармонує зі станом природи, переповнюється її настроями, дихає її силою, мудрістю, красою.