Твір Засудження егоїзму і бездуховності у повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім»я». «Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори» – так починається повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім»я». В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства. Автор начебто реально доторкається до теми, яка актуальна і зараз – в – нас з вами. Невже через сто років, тобто у наш час, немає суперечок між дітьми і батьками, між свекрухами і невістками? Звичайно є. Можливо, навіть, що ці сварки набувають набагато більшого розвитку, ніж тоді. <span>Перегортаючи сторінки повісті, я вдивляюсь в старовинні звичаї, але в той же час обмеженість старого Омелька Кайдаша, і елементи набожності: «Господи! Чи в вас бога немає в серці, що паскудите язики?» – говорить він своїм синам. Вони, діти, починають не поважати батька й чіплятися до нього: в Семигорах нема і де втопитися, бо в ставках старій жабі по коліно, хіба з корчми йдучи…» це стається, мабуть, тому, що усе життя Омелько був кріпаком і все життя робив на панщині, а після скасування кріпацтва він намагався у горілці втопити усі страждання, які завдали йому пани. А, може, й тому, що робити стало менше, робити потрібно було на себе, й з»являлись гроші і вільний час. </span> В творі яскраво зображено розшарування селянства (це видно з сімей Кайдашів, Довбишів, Балашів), послаблення родинних зв»язків, у цих обставинах: «не лізь, бо задушу, іродова душа» – кричить Карпо на батька. Відносини свекрухи й невістки автор зображує так: «Свекруха стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду, або так: «Мотрю, дай сюди, бо як пхну, то ноги задереш!» - кричала Кайдашиха, і намагалась у Мотрі забрати мотовило. <span>Мелашки Кайдашиха теж зовсім не жалкує: «… Вона одразу почастувала її полином.» Але після Мелащчиного протесту, після неповернення Мелашки з Києва. Свекруха стає м»якшою: «Вертайся, дочко додому. тобі ніхто й лихого слова не скаже.» Після цього у кайдашевій хаті стала «мирнота», але на дворі між двома господарями почався нелад. Омелько намагався відстоювати свої права, і Лаврін вже вважав себе господарем, і, як молодий син, говорив:»… ви сьогодні господар, а я завтра.» З того часу усе господарство було у руках Лавріна: »…загнали діти батька на піч на одпочинок.» Старий Кайдаш тільки горісно зітхав, що став він »маленьким Кайдашицем» </span> Після похорон батька на деякий час знов відновився мир між двома родинами, але це було не на довго. Невдовзі почався переділ цього господарства. Мотрі, як гарної, бережливої, а потім і скупої господині, здалося, мов частка Лавріна довша: »Бодай вас лиха година міряла, як ви ще переміряли, « ...Лаврінова половина виходить довша на цілий пояс, ще й висунулась ріжком на вулицю в бузину.» <span>Ці сварки переростають у величезні родинні скандали, вони входять до щоденного життя сімей. Кайдашиха, ображаючи Мотрю, кричить і ображає своїх онуків: »Твої діти такі зміюки, як ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дітки.» </span> Мелашка, яка була «… поетичною душею, з ласкавим серцем», довго не встрявала в різні сімейні конфлікти, але поступово вона воює за півня, коня, порося, а зрештою за грушу. І в цих суперечках вже не поступається перед Кайдашами. <span>І. Нечуй-Левицький відобразив побут двох сімей, заради того, щоб гарні люди не ставали жорстокими, безжалісними та безсердечними. </span>
Життя буде цікавішим, коли поруч і друг (за повістю Я. Стельмаха «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера»)
Літо. Довгоочікувані канікули. Двом друзям, Митьку та Сергію, літо провіщало чимало цікавого. Адже вони вирішили провести його разом у бабусі Митька. Село мало таку затишну, таку домашню назву — «Юрківка». Якби ще до від'їзду в Юрківку хлопцям хтось сказав би, що замість того, щоб відпочивати, бити байдики, грати та купатися у річці чи ставку, вони стануть завсідниками сільської бібліотеки і читатимуть жадібно книжки, вони нікому не повірили б: не вистачало ще літо псувати на читання — вони не дуже полюбляли книжки. Але друзі почати у Юрківці читати не просто книжки — а книжки, які стосуються наукових досліджень у галузі живої природи. А викликало живе зацікавлення хлопчиків до бібліотечних скарбниць незвичайне лісове озеро поблизу Юрківки.
Хлопці дізнатися від чотирнадцятирічного Василя, який також приїхав до Юрківки. відпочивати, що в лісовому озері оселилася якась страшенна істота. Вона лякає мешканців села, і купатися в цьому озері, як виявилося, дуже небезпечно. Може, це чудовисько подібне до Лохнесського? Те озеро у Шотландії — Лох-Несс зветься — далеко-далеко від Юрківки, за кордоном, але ж звідки у Юрківці, українському селі, його родичі? Ось і вирішили хлопці вистежити та сфотографувати таємничого мешканця сільського озера. Друзі оселилися в курені, який і будувати не треба було: він уже був кимось збудований неподалік від озера. Може, рибалками?..
Хлопці, мешкаючи в курені, час від часу знаходили ознаки присутності Химери. Це були і величезні сліди на піску, і пір'я розірваного птаха — можливо, це було місце, де чудовисько влаштувало собі їдальню. Сергій та Митько вирішили зробити принаду для нього. А ще Сергій запропонував товаришу дати ім'я цій химері. Але яке? Сергій назвав її на честь свого друга — Митькозавром. Спочатку Митько виявив скромність і відмовився від такої честі, а потім погодився. Друзі вже уявляли собі, яка буде сенсація в науковому світі, як здивується вчителька ботаніки, коли виявиться, що вони стали першовідкривачами Митькозавра із Юрківки.
Сьогодні, на мою думку,
образ Роксолани є дуже актуальним для нашого суспільства. Мабуть, серед
моїх співвітчизників не знайдеться жодного, хто б залишився байдужим
до цього образу, бо в ньому сконцентровані всі найкращі риси людини,
що, опинившись у важких умовах, бажає відстояти свою гідність. Для
кожної сучасної жінки Роксолана, крім того, стала ще й символом
боротьби за власну особистість, неповторність, за право називатися
дочкою своєї землі.
Мені навіть важко словами передати захоплення й пошану, що їх
викликав у моїй душі образ героїні Загребельного. Я водночас відчула
вдячність і за те, що вона уславила в історії ім'я української жінки, і
за те, що своїм прикладом вчить найвищим якостям людської особистості,
і за те, що примушує замислитися над власним характером. Знаю, що
назавжди залишиться Роксолана поруч зі мною і я буду разом із нею
долати свої життєві випробування, перемагаючи їх на шляху до щастя.
Бо не вірити їй - не можна: "...Я з вами ітиму, я вірна і сильна. Я
вам поможу у печалі і скруті. Що знала я, діти, про ваші шляхи? Та
серце говорить (а серце правдиве), що доля судилась вам, діти,
предивна, і буде щасливим великий похід. Я з вами - крізь терни до зір
золотих - ітиму повік, бо не зможу не йти. Дійдемо - так серце мені
промовляє. А серце все знає". <span> <span> </span></span>
Відповідь: У обрядових піснях під назвою "веснянки" найчастіше
звеличується весна, закликається. Люди "гукають" весну подібними
пісеньками, просять наперед добрий урожай. Якщо весна довго не
приходить, то її починають закликати. А коли ця чарівна пора року вже прийшла, то її вітають, звеличують. Ось такий зміст зазвичай мають веснянки.
Якби я мала змогу змнити зовнішність то я би насамперед була більш відкритою з новими людьми!Тому що перше враження про мене часто буває помилковим)Не гіршим чи кращим--просто іншим.Змінила б дещо в особистому житті...Хотіла б мати можливість заробляти гроші особисто улюбленою справою..))То все що написане з верху-це дрібниці.Понад усе я хотіла б щоб всі люди на нашій планеті були здоровими та щасливими.А най більш близі мені люди!..
Чи важко бути творчою особистістю ? Я вважаю , що так . Деяких просто не розуміють оточуючих . Деякі не можуть просто " знайти " себе . Люди з покон віків займалися малюванням , графіті , скульптурою, музикою і акторською майстерністю. Скільки відомих людей ми знаємо - Клод Моне , Бетховен , Бах , Ольга Куриленко , Міла Йолович та ін. Всі ці люди неодміно дуже талановиті . Але скільки випробувань життям вони пройшли , пережили . Не про сі вони розповідають , щось приховують.
На мій погляд , бути творчою , відомою людиною зовсім нелегко , а дуже важко.