Особлива роль Мефістофеля у творі Ґете «Фауст»В основу трагедії «Фауст» Ґете поклав легенду про вченого й мага-чорнокнижника. За цією легендою Фауст був реальною історичною особою. Він жив наприкінці XV — на початку XVI століття, займався науками і магією. Ці заняття переходили межу дозволеного. Легендарний Фауст запродав душу дияволові, щоб здобути всі знання і зазнати всіх насолод.Ґете творчо опрацював легенду доби Відродження і явив світові версію життя Фауста, у якій Мефістофель відіграє основну роль.Уперше читач зустрічається з Мефістофелем у частині «Пролог на небі». Архангели Рафаїл, Гавриїл і Михаїл славлять величні справи Творця. Мефістофель іронічно заявляє, що не вміє «так компліментів править», як челядь Господа, «як ангели, удатні на язик», бо він є свідком «лиш мізерності людської». Мефістофель запевняє Господа: «Я так люблю живих людей, Як любить кіт живих мишей».У просторах Космосу, на тлі світил і безперервної зміни світла і тьми, іде суперечка Господа з чортом — Мефістофелем — про суть і можливості людини. Обидві ці фігури умовні, але подані зримо і конкретно.Мефістофель вважає, що життя людини не має сенсу, а сама людина — комаха, що напівлітає, напівскаче, свистить, як сарана. Вона має сидіти в траві і не совати носа у справи, яких не може оцінити.Господь вважає, що помилки людини зовсім не свідчать про її ницість. Мудрість Бога така всеосяжна, що навіть до Мефістофеля він ставиться непогано: говорить і сперечається з ним як з рівним і, по суті, доручає йому випробувати людину, щоб завадити застою в її душі.Бог дозволяє дияволу випробувати Фауста, який «поки що у мороці блукає», але йде вперед. Цей експеримент має підтвердити або гідність людини, або ЇЇ нікчемність.Зміст «Фауста» універсальний: молодість і старість, мужність і жіночність, народження і смерть, війна і мир, побут і політика, наука і мистецтво. Гете то підносить читача до висот філософсько-поетичних ідей, то повертає його на землю, до матеріального побуту і конкретних людських стосунків.У сцені першої частини твору «Кабінет Фауста» учений-маг складає угоду з Мефістофелем. Диявол зобов'язується допомогти Фаусту все відчути і все пізнати до моменту, коли той скаже: «Спинися, мить! Прекрасна ти!»Мефістофелю здавалося, що він легко заволодіє душею Фауста, але невдовзі йому довелося розчаруватися. Він був постійним супутником ученого, його помічником і водночас ворогом. Але, на відміну від фольклорного чорта, Мефістофель Гете — це «тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого». Письменник намагається довести, що зло може бути рушійною силою життя і сприяти творенню добра, коли людина бореться із тим злом. Мефістофель завжди поряд із Фаустом, щоб не давати йому впадати у спокій. Він спонукає вченого до дії, породжує невдоволення собою. Мефістофель — це дух заперечення, руйнування, але, за визначенням Ґете, саме в таких умовах відбувається творення нового, поступ уперед.<span>Отже, Мефістофель у творі «Фауст» виконує особливу роль каталізатора, без якого не буде нового, припиниться рух до світла, до пізнання, до істини.</span>
<span>Антитеза: противопоставляется роща для
соловьев, где птицы щебечут, поют и тяжелая жизнь крестьян, которые тоже ищут такую тихую рощу, где можно было бы счастливо жить. Только такой рощи для людей нет.</span>
Молодая женщина, служащая компаньонкой у богатой американки, отправляется с ней на Лазурный Берег<span> и случайно знакомится с британским аристократом по имени Максимилиан де Винтер (</span>англ. Maximilian de Winter), владельцем удивительно красивого поместьяМандерли. После непродолжительного ухаживания она соглашается выйти за него замуж и вместе вернуться в Мандерли. Почти сразу новобрачная понимает, как трудно будет ей изгладить из памяти мужа образ его бывшей жены, Ребекки. Та погибла около года назад, плавая на яхте. Ребекка, по слухам, не только отличалась выдающейся красотой, но и была отличной хозяйкой, умела держаться в обществе, ходила под парусом на яхте и устраивала пышные приёмы в Мандерли. Героиня же страдает от собственной неловкости, застенчивости, неумения знакомиться с людьми и боится слуг, сравнивающих её с предыдущей хозяйкой — особенно враждебно настроенная миссис Дэнверс (англ. Mrs Danvers<span>). Постепенно новобрачная начинает думать, что не в силах соперничать с умершей женой Максима, что тот по-прежнему её любит и жалеет о скоропалительной свадьбе.</span>
Простакова и Скотинин ведут себя невоспитанно, по-хамски, дико, по отношению к Софье, они уже планируют свадьбу Софьи со Скотининым, хотя девушка сама, даже не знает об этом. Даже говорящие фамилии показывают нам это.