Вчитель- це друга мама,яка здатна прийти тобі на допомогу.Прийшовши до першого класу ми зовсім нічого не вміли робити.Вчитель своїм тихим голосом навчав нас читати і писати.Вміло показував нам,як сласти речення і зробити звукову схему до поданого слова.Розказав нам про різні види задач, та навчив їх розвязувати.З її вуст ми дізналися ,що природа буває жива і нежива.Тварини- дикі і свійські.Повітря безбарвне і без запаху.Всі знання які внас є ми завдячуємо нашому вчителеві.
<span><em> Що дає нам читання ? Я думаю , що цим питанням задається багато людей. Деякі зовсім не читають , бо вважають це не потрібною справою . А хтось днями може сидіти біля книжок .Ті хто , не читають не розуміють тих хто заглиблений у це . І навпаки .</em><em> На мій погляд , треба читати і читати не скорочення книжок , які тобі задали в школі для літніого читання , а повні збірки , романи або детективи . Наприклад , ти не зрозуміеш » Подорожі Гулівера , якщо не прочитаєш 1 частину або » Шерлока Холмса » ,якщо не прочимтаєш «Собаку Баскервілів » .</em><em> Читання дарує і розвиває в нас багато гарних рис характеру . Авантюризм , співчуття , любов до пригод , кохання до чогось , доброту і ще багато інших чеснот . Але не треба захоплюватися книжками . Бо ти легко можеш змалювати собі ідеальний Всесвіт , принца на білому коні , але у реальному світі все набагато гірше , бо не той можливо мінталітет або державний устрій . Ти можеш розчаруватися в житті .</em><em> Я думаю , книжки це дуже добре , але не треба втрачати себе в цій казці !!!</em></span><em>
</em>
5. а ...
6. в...
11. В’ячеслав, Ілья, торф‘яний, льодовик, верхів‘я, інтер‘єр, п‘єднстал, джерельце, паморозь, мільярд, кур‘єр, трьома.
Вона така маленька, скромна, в лісі вона ніби ховається під деревами серед трави. Не одразу її і побачиш. Шукаєш-шукаєш, і несподівано перед очима відкривається галявинка, вкрита крихітними білими дзвіночками. Вони такі ніжні, тендітні, а візьмеш їх у руки і відчуєш казковий аромат. Маленький дзвіночок пахне лісом, весною. Якщо зібрати маленький букетик, конвалії будуть довго тішити своєю красою і пахощами.
Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся
ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось спостерігати за
випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це
тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба.
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання
чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього
цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти
смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам
робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою,
розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини,
рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.
Спочатку бабуся замішує тісто, додаючи в нього дріжджі, яйця,
цукор, масло, борошно, молоко. Вона вимішує тісто ложкою, тоді руками, а
потім смішно б'є тісто кулачками та об стіл. Вимішане тісто кладе у
дерев'яну діжу, щоб підходило. Вона каже, що у дерев'яній діжі тісто
пахне смачніше, бо там живе давній дух предків. Поки тісто підходить,
бабуся готує начинку для пиріжків: капусту, товчений горох, ягоди вишні,
мак. Від швидкої роботи на обличчі у бабусі виступають крапельки поту,
але вона на це не звертає увагу. Вона не стомлюється, бо хіба ж можна
втомитись від улюбленої справи?
Мені подобається спостерігати, як росте тісто у діжі, а іноді аж
вилізає звідти. Ось тісто вже готове. Бабуся виробляє невеликі формочки
пиріжків, кладе в них начинку і викладає на змазані олією листи. Треба
почекати, щоб пиріжки підійшли. Потім бабуся змазує пиріжки збитим яйцем
і ставить їх у піч. Перед цим піч витоплена до певної температури.
Закриває піч заслінкою і чекає десь хвилин 15—20. Ось тепер вона може
трошки відпочити. Я так люблю ці хвилини. Моя бабуся лагідно
посміхається, гладить мене по голівці, ніби маленького, а інколи ще й
пісню співає. І таким теплом, радістю віє від неї, що я забуваю про всі
свої невдачі, і теж чекаю пиріжків. І от прийшов довгоочікуваний час.
Бабуся бере лопату, дістає нею листи. На столі, застеленому білою
тканиною, вона викладає пиріжки. Накриває їх теж біленькою тканиною. Я
завжди дивувався, для чого це? Але моя втіха, моя бабуся таємниче мені
шепоче: "Не займай, встигнеш, хай пиріжечки вільно подихають,
відпочинуть". Так воно і є. Пиріжки духмяні, м'якенькі, так і ваблять до
себе.
Урочиста хвилина настала. Вся сім'я сідає за стіл. На
центральному місці — наша бабуся. Ми чекаємо, поки вона візьме першою
пиріжок, а тоді вже вся наша родина. Справжнє задоволення — їсти ці
пиріжки. Вони виготовлені найдорожчими у світі руками — бабусиними. Ці
пиріжки дають нам силу, розум. Мені дуже подобаються пиріжки, випечені
бабусею. Мені завжди хотілося готувати так, як моя бабуся.