Історичні пісні становлять величезне надбання української народної творчості, ці твори присвячені найвидатнішим подіям нашої славної історії. Дослідники дуже високо цінували цей жанр творчості, наприклад, В. Пропп писав: «Історизм цих [історичних] пісень полягає не в тому, що в них правильно виведені історичні особи і розказані історичні події або такі, які народ вважає дійсними. Історизм їх полягає в тому, що в цих піснях народ висловлює своє ставлення до історичних подій, осіб і обставин, виражає свою історичну самосвідомість. Історизм тут є явище ідейного порядку».
Із рядків історичних пісень постають перед нами часи кривавих і спустошливих нападів татар і турків на Україну, коли звитяжні козаки-запорожці мужньо захищали рідний край, визволяли побратимів з неволі.
Про Мойсея
<span>Одному ізраїльському подружжю Господь подарував сина. Щоб дитина не потрапила до рук злих єгиптян, мати спочатку ховала її, а потім змушена була сплести кошика, покласти туди немовля й пустити в річку. За тим, куди попливе кошик, стежила її дочка. Кошик пристав до берега, де купалася царська донька. Добрій царівні стало жаль хлопчика, і вона взяла його. А тут підійшла дівчинка й сказала, що може знайти годувальницю для дитяти. І привела свою матір. Царівна наказала жінці взяти дитину, вигодувати її, а як та виросте, привести до неї. Мати дуже зраділа — тепер її сину ніщо не загрожує. Коли хлопчик підріс, його відвели до царівни, і та полюбила його, як рідного, назвала Мойсеєм ("той, кого дістали з води, з кошика"), багато чого навчила, тому він виріс розумною людиною. </span>
<span>Якось Мойсей, побачивши, що єгиптянин немилосердно б’є робітника-єврея, заступився за бідолашного, при цьому вбив наглядача. Про це дізнався фараон — і Мойсееві довелося тікати. У чужій землі він заступився за дочок тамтешнього священика, потім одружився з однією із них </span>
<span>Якось Мойсей, випасаючи овець, побачив кущ, що горів і не згорав, потім почув голос Господа, який наказав йому вивести ізраїльтян із неволі. Мойсей сказав, що люди можуть йому не повірити. Тоді Господь перетворив його жезл на змію, зі здорової руки зробив хвору і навпаки, воду обернув на кров і сказав, що Мойсей може показати ці чудеса ізраїльтянам, щоб ті повірили йому як посланцеві Божому. </span>
<span>Сорок років Божий обранець вів через пустелі свій народ до землі обітованої. За цей час багато ізраїльтян зневірилися, стали нарікати й лаяти Мойсея. Коли мандрівники підійшли до гори Сінаю, то Господь передав Мойсею десять своїх заповідей, записаних на кам’яних дошках, щоб він розповів про них народові. </span>
У «Повісті про те, як один мужик двох генералів прогодував» залишилися без «мужика» «господа» швидко дичавіють і ледь не гинуть від голоду. У цій казці Щедрін протиставив невмілість експлуататорів сметливость народу. З особливою яскравістю це видно на безлюдному острові, де з голоду вмирають генерали, нездатні серед достатку дістати собі їжу.
<span>Саме мужик, якого вони знайшли, став ловити їм дичину до сітки, сплетені з власного волосся, суп у пригорщі варити. </span>
<span>Повернулися в Петербург генерали відплатили мужику за спасіння їх життів: «вислали йому чарку горілки так п'ятак срібла: веселися, мужичина!» . </span>
<span>У цій казці Салтиков-Щедрін бичує невдячність пануючого класу, але також висміює і рабську покірність «мужика» , який втратив свою людську гідність. </span>
<span>Бачив Щедрін можливість змінити існуючі порядки? </span>
<span>Сатирик був близький до поглядів революційних просвітителів, які вважали, що через оновлене свідомість народу можливо наблизити революційний переворот.</span>
Ми живемо на Україні. Наша Батьківщина здавна славилася не лише щедрим урожаєм, родючими землями та багатими лісами. Найбільше, чим завжди дивувала весь світ Україна - це українці. Працелюбні, терплячі та горді. У всі часи вороги намагалися захопити наш край, висмоктати з нього всі багатства , а людей забрати у рабство. Хто лише не нападав на наші землі. Всі нападники намагалися зробити з українців рабів, змушуючи забути рідну мову та вірити у їхнього бога.Але українці - волелюбний народ. Ще не народилася та сила, яка б змогла поработити нас. Наші предки відвоювали для нас вільну Україну, ціною своєї крові, своїх життів. Багато з них полягло у цих тяжких битвах задля того, щоб зараз ми вільно ходили до українських шкіл, вільно спілкувалися рідною мовою, молилися у своїх церквах і працювали на себе. Основний заповіт, який залишили для нас наші предки - берегти Україну, її гордість, її свободу, її волю. Тому ми повинні любити і берегти наш край,обороняти Україну від загарбників. І ніколи не забувати про тих, кому ми завдячуємо за те, що живемо у вільній, незалежній державі, пам'ятаючи слова великого Шевченка: І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.
Епітети:добрий молодець, славний город, старий дуб, чисте поле, ворон чорний, сонце красне, місяць ясний, буйна голова, стріла калена, тятива шовкова, ліси темні, добрий кінь, Русь свята, мурзи погані
Повтори:Під город, під Чернігів під’їжджав. Під городом, під Черніговом, Не ворон чорний небо укриває Не туман налягає, Стоїть сила-силенная…
Гіпербола:Ілля Одною рукою коня тримає, Другою рукою дуба рве. Дуби рве самі коренистії Та мости мостить, Шлях укладає та все прямоїжджий.
Звертання:Невже ж ти, коню мій богатирський, По темних лісах зо мною не їжджав…