Київ - місто великих можливостей. Кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села. І це справді так: я особисто знаю п'ятьох друзів моїх батьків, що живуть у Києві, хоча народилися у селах та невеличких містечках. Зараз вони живуть дуже добре, тому можна сказати, що вони досягли успіху. Один з них викладає у Київському університеті, троє стали підприємцями, а ще одна мамина подруга - художниця, вона часто бере участь у виставках, її картини у багатьох галереях висять.
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм допоможе у цьому.
Журавли
отыскивают змеиные норы и поедают их обитателей, тем самым очищая от
змей местность, в которой они обитают.
Вимий -о-о=
чайник -о=-о-
долий -о-о=
грай --о=
зіграй =о--о=
На мою думку iдея "сродноi прцi" дуже гарно розкрита в байцi "Бджола та шершень". Я вважаю,що суть <span>цієї iдеї полягає в тому щоб донести дуже велику мораль до людини.Адже шершень який весь час висмiює кропiтку роботу бджiлки,хоча сам живе за її рахунок.<span>Бджола ж в свою чергу відповідає йому що її покликання - збирати мед,а без роботи вона не мислить свого життя.Сковорода вшановує таких працьовитих,мудрих людей як бджiлка,вiн вважає,що "сродна" праця тiльки прикрашає людину.I висмiє таких людей,як шершень.Адже вiн нiчого не робить,живе за рахунок iнших,та таке icнування i життям то важко назвати,бо жити ради того,щоб поicти i попити,я вважаю це не нормальним.Нажаль ця проблема актуальна i на наш час.Дуже багато людей якi живуть за рахунок iнших,та iх це влаштовує.Вони нiчого не прагнуть,не намагаються досягти чогось кращого,i це не нормально.Адже така людина нiколи небуде душевно та морально спокiйна,задоволена,вона не буде потрiбна суспiльству.А навiщо тодi жити?!</span></span>