Я вважаю так, як він поводив себе як біла ворона
)))))
<span>Леся Українка так переймалася долею свого «занапащеного краю», нещаснішого за якого не бачила навіть у далеких землях, що болем промовляла: «Що сльози там, де навіть крові мало!» Наскільки ж глибокими були сила почуттів, відчай поетеси, що вона, гуманна людина, заговорила навіть про кровопролиття! А можливо, це лише заклик до дії, адже «сором сліз, що ллються від безсилля».</span>
• Вік живи — вік учись. • Наука в ліс не веде, а з лісу виведе. • Учись змолоду — пригодиться на старість. • З усіх скарбів знання найцінніше, тому що воно не може бути ні вкраденим, ні загубленим, ані знищеним. • Здобудеш освіту – побачиш більше світу. • Учитись ніколи не пізно. • Знання багато місця не займає. • Не соромно не знати, соромно не вчитись. • Пташка красна своїм пір’ям, а людина – знанням. • Спочатку аз та буки, а потім підуть і науки. • Корінь навчання гіркий, а плід його солодкий. • Гарно того навчати, хто хоче все знати. • Грамоті учиться — завжди пригодиться. • Книга вчить, як на світі жить. • Без науки нічого не прийде в руки. • Учи другого і сам помудрієш. • Наука не мука, за плечима не носить. • Шануй учителя, як родителя. • Щоб других навчити, треба самому вміти. • Найвища школа — саме життя.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/prisliv-ya-pro-shkolu/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
У центрі роману — образ Чіпки. Його історія займає три частини твору. Чіпка (Ничипір) Варениченко — найпомітніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі другої половини XIX ст. Панас Мирний та Іван Білик докладно простежили, як потенційно добру, чулу, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість неминуче веде до страхітливого морального краху. Доля, суспільство справді вкрай несправедливі до Чіпки. Однак чи можна через це зневірюватися й мстити? Він обирає саме такий шлях. Безвихідне узагальнення «немає правди на світі» підказує йому прямо більшовицьку ідею: «Куди не глянь, де не кинь, — усюди кривда та й кривда! Коли б можна, — увесь би світ виполонив (себто виполов, знищив. — Авт.), а виростив новий! Тоді б, може, й правда настала!»
Разюче символічна кінцівка роману: Чіпки зрікаються, його проклинають і Галя, і мати — найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором на устах: «Так оце та правда?» — дружина накладає на себе руки. А мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. Адже для Мотрі Господня заповідь («Не убий» — заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. Зрозуміло, і Мотря, і Галя — то сама Україна, душа народу нашого, що однозначно відкидає кривавий шлях боротьби з несправедливістю.
Автори наголошують, що, попри все, Чіпка міг зробити й інший вибір. Життєві умови, які формували його як особистість, не такі вже й однозначні, одновимірні. Якісь обставини тягли Варениченка в прірву морального занепаду, а інші оберігали його від «слизької дороги» (порівняйте їх за допомогою таблиці).