Гумор і сатира однаково часто використовується у якості зброї письменників у їх боротьбі з недоліками життя суспільства. Гумор та сатира – це рідні брат та сестра, але характер у них різний. Гумор м’який, добродушний, хоча часом і не настільки вже нешкідливий, як може здатися з першого погляду. Сатира серйозніше, гостріше на мову. Вона бичує, жалить, ятрить, зриває всілякі маски. Маючи справу зі злом (така вже її «спеціальність»), сатира завжди прагне дістатися до самих його коренів. А зброя і у сатири, і у гумору одна – це сміх.
Однак сміх сміху – різниця. В літературі він буває ласкавим і гнівним, добрим і злим, світлим і похмурим. Сміх – один з найдієвіших засобів проти пороків і слабостей, проти невігластва, дурості і підлості. Найбільші уми людства – філософи, письменники, художники – з великою повагою ставилися до сатири і гумору. «Сміх, – за словами О. І. Герцена, – одне з найсильніших знарядь проти всього, що віджило але ще тримається бог знає на чому у вигляді незрозумілих руїн, заважаючи росту свіжого життя і лякаючи слабких.
Сміх справа зовсім не жартівлива, і ми їм не поступимося». М. Г. Чернишевський вважав, що, висміюючи вульгарне і потворне, ми боремося з ними і стаємо вище них.
Гумор є здатністю розпізнати в житті і відтворити у мистецтві комічні риси і явища. Від уважного погляду гумориста не сховається ніщо вульгарне, дріб’язкове, нікчемне, те, що принижує гідність людини, заважає йому жити, в який би пишний одяг все це не рядилося б. Гумор у літературі та реальному житті стосується переважно приватних недоліків, які порівняно легко піддаються виправленню, тому в творах мистецтва він виражається головним чином в усмішці, незлобивому веселому жарті, в добродушній іронії. У комічне становище часто може потрапити будь-який позитивний персонаж і викликати сміх у читача.
Чого сьогодні не вистачає українцям
Багатостраждальною і довгою була дорога українського народу до власної держави — через століття царського свавілля та іноземного гніту, через більшовицькі голодомори і ГУЛАГи, через фізичне знищення національної інтелігенції та сільського господаря, крізь лихоліття Другої світової війни. Українська держава формувалася упродовж тривалого часу. Народ України віками творив свою незалежність, не раз виборюючи її і, на жаль, втрачаючи.
Не треба переконувати нікого в тому, що поява на карті незалежної Української держави була не щасливим випадком, а закономірним відновленням історичної справедливості. І все ж: чому ми не можемо зрівнятися з великими європейськими державами за рівнем життя? Чого не вистачає нам для цього? Запитання риторичне. На нього шукають відповідь і політики, і публіцисти, і науковці, і звичайні громадяни.
Як на мене, не вистачає нам послідовності у патріотизмі. Можливо, тому, що упродовж віків завойовники намагалися залишити Україну без національного "Я", без духовних поводирів. Довгі століття рабства залишили у свідомості українців відбиток смиренності. Хоча саме бунтівний дух українців не дозволив нікому знищити нас як націю. Про патріотизм написано і сказано багато. Мені хочеться висловити свою точку зору. Я вважаю, що наш патріотизм якийсь кострубатий, суперечливий.
У компанії, де зібрались 2-3 українці, неодмінно почуємо розмови про наш народ, про державу. Ми дорікаємо усім у несумлінності. Разом з тим, на своєму робочому місці майже кожен намагається працювати у півсили. Усі прагнемо добробуту, але ще зі шкільної парти нас розморює лінь; скаржимось: так важко вчитись. Ми вміємо щиро співчувати і не вміємо радіти чужому щастю. Чи задумувались ви коли-небудь, звідки в українській мові взялися прислів'я: "На тобі, небоже, що мені не гоже", "Моя хата скраю, я нічого не знаю"? Це про нас. Тому нам потрібно багато змінити, щоб стати сильними.
То все-таки, чого бракує українцям? Думаю, що патріотизму та єдності. Лише тоді, коли будемо підтримувати один одного в усіх починаннях, зможемо обрати правильний шлях, навчимося відрізняти біле від чорного, свободу від рабства, справжнє щастя від примарного.
Тож "єднаймося, брати мої"! — чуєте Шевченкові слова?!
Дитяча мрія твір
У кожної людини є своя мрія. У мене також, але їх декілька. Найперша, це стати незалежною людиною, мати професію, яка тобі до душі. Я мрію бути дизайнером саду та приміщень. Ця професія дуже популярна, завдяки їй можна потрапити до різних країн. Головне, щоб було у людини прагнення до її мрії.
Після того, як я досягну першої мрії, я хочу мати гарну сім’ю. В якій був би достаток, любов та взаєморозуміння.
Після всього цього я хочу потрапити до Іспанії та Франції, та взагалі побачити весь світ.
Я мрію бути гордістю для своїх батьків, хочу зробити все, щоб вони пишалися мною. Зробити все, що не зробили вони. Вони мріяли і мріють потрапити за кордон, а саме на відпочинок поблизу світового океану. Хочу здійснити їхні та свої мрії.
Зараз я закінчую 9 клас, потім здам екзамени і все, залишаться лише два роки, які я проживу ще дитячим та шкільним життям. Дорослішати не дуже хочеться, але щоб досягти своєї мрії, треба піти вчитись, а не залишатись вдома після школи.
Я впевнена лише в тому, що 1Г, 2В, та 4Б, все інше викликає в мене сумніви.
[ш ч е б е т а н' а]9букв, 9звуків
[н а с і н'а]7букв,7звуків