Тарас Григорович Шевченко –
найвидатніший поет усіх часів,
справжній геній українського
народу. Він зробив безцінний
вклад у духовну скарбницю наших
співвітчизників і усього людства, а
своєю творчістю він досягнув
світового рівня. Довершені твори
великого Кобзаря й донині сіють
зерна добра і світла, сяють
незгасимим полум’ям проникливої
мудрості, безкомпромісності і
справедливості.
Тарас Григорович Шевченко
народився у кріпацтві, тому
поетові, як нікому іншому митцю,
були зрозумілі і близькі страждання
української бідноти. Саме тому він
присвятив усе своє життя служінню
ідеї соціального та національного
визволення трудящого класу. Не
існувало такої сторінки життя, якої
б не торкнулися поезії митця. У
більшості своїх творів Т. Шевченко
закликав до об’єднання усіх народів
і спільної боротьби проти царизму.
Він щиро вірив, що на звільнену
від експлуататорів землю прийде
насправді щасливе і прекрасне
життя:
«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
«І Архімед, і Галілей…»
Без імені Тараса Григоровича
Шевченко не можливо уявити
української літератури, української
культури, не можливо уявити
нашого народу і нашої країни. Його
творча спадщина невмируща, а
життя великого Кобзаря можна
вважати справжнім мистецьким
подвигом. Т. Шевченко віддав усі
свої сили заради порятунку
українського народу, заради
української культури та пошуку
шляхів у краще майбутнє.
З плином часу ми все більше
переконуємось, що поезії Т.
Шевченка – то щирі одкровенні
визнання, які він висловив не
тільки в адресу минулих та
сучасних поколінь, а й в адресу
своїх нащадків. Я впевнений, що
ще не одне покоління українців
буде звіряти своє життя іменем і
творчістю великого Кобзаря
українського народу. Я добре
розумію слова, з якими до генія
українського поетичного слова
звернулася поетеса Ліна Костенко:
«Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,
бо ти для мне – совість і закон…
Кобзарю, знаєш, нелегка епоха,
оцей двадцятий невгамовний вік.
Завихрень – безліч. Тиші -
анітрохи…
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон…».
Тарас Григорович Шевченко – це
вічний вогонь, який ніколи не
згасне в серцях українців, а
творчість великого Кобзаря – це
велика святиня, якою гордиться і
дорожить український народ. І ми, і
наші нащадки повинні завжди
берегти у своїх серцях вогник
любові до своєї Вітчизни, який
запалив своїми творами великий
поет Тарас Григорович Шевченко.
Грицько ніколи не любив вмиватись. І хто його тільки не вмовляв привести себе в порядок - і мама з татом, і бабуся і дідусь - все марно. Пішов він до школи, підходить до хлопчика, а той тікає від нього. - Ти чого тікаєш? - Питає Грицько - Я з нечепурами не дружу - відповідає хлопчик Грицько похнюпився. Тож одразу як прийшов додому, пішов вмиватись. Відтоді з ним всі почали дружити.
<span>Тополя в небо руки підійма Край села стоїть одинока тополя. Товстий стовбур, вкритий порепаною корою, нагадує про її поважний вік. Довге гілля тягнеться вгору, немов тополя підіймає руки до неба. Зелене листя шумить, шелестить на вітрі, наче про щось розповідаючи. В густих гілках поселилася зграя ворон. Щодня величезною хмарою здіймаються вони в небо, застилаючи його чорним мороком. А з настанням сутінок повертаються до тополі, як до рідної домівки. Стоїть тополя, наче одинокий вартовий на краю всесвіту. Як пам*ятка історії, як нагадування про старі славні часи гетьманів та козаків. </span>