- Привіт.
- Привіт!
- Як справи?
- Добре, а у тебе?
- Також.
- Як сьогодні йде день?
- Чудово! Сьогодні дуже добрий день. На дворі тепло і сонячно.
- Так, так. День і справді чудовий.
- Ти робив вже домешнє завдання?
- Ні, але скоро почну робити. А ти робив?
- Так, я вже зробив домашнє завдання.
- Гаразд, тоді давай до зустрічі. Мені ще треба уроки зробити.
<span>- Бувай. Завтра зустрінемось.</span>
Професія вчитель дуже тяшка.адже потрібно навчити дітей які вчаться правил пояснити, розповісти.тому вона тяжка.томущо деякі діти цього не розуміють тому їм треба особливо пояснити щоб вони зрозуміли це. ось така не проста професія у вчителя.
Ответ:
У доброчинності повинна бути закладена любов і поклик серця. Тільки тоді вона принесе взаємне задоволення, очікуваний результат і Божу нагороду. Як говорив преподобний Серафим Саровський: «Той, хто приймає щось, отримує людську радість, а той хто дає – отримує радість Божественну».
Саме тому напередодні свята Святого Миколая колектив та учні Чечеліївської школи вирішили реалізувати проект «Від серця до серця іде доброта».Цю рису характеру необхідно виховувати, і тому наступним етапом проекту вирішили зробити акцію «Доброта мого серця».Розповівши дітям, що акт доброчинності змінює по-перше, серце того, хто віддає, запропонували учням пригадати когось зі свого оточення, хто їх образив, до кого в них є неприязне ставлення та приготувати подарунок своєму «кривднику» і таємно (через вчителя) подарувати його. Здійснивши «акт прощення та примирення в своєму серці» стосовно цієї людини. А на годинах спілкування обговорити цю тему та поділитися своїми переживаннями.
Доброчинність або милосердя - це появ стану серця людини.
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо «Люлі, люлі, прилетіли гулі», «Котку, котку-рябку», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «Ходить гарбуз по городу». Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — «За Україну», «Не пора». Особливо подобається «Гей, у лузі червона калина». Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.
1.Прибалтика.
3.Приймаючи.
2.Незнаю короче.
<span>3.Приймаючи гостей, я пішов помити руки.</span>