Соломія — вольова, мужня й ніжна жінка, щира й вірна подруга Остапа. Заради коханого та волі вона «вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…». Вона вирішила радше втекти, аніж усе життя прожити в роскоші але з нелюбом. "...Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...Пропадай все воно пропадом..." . Щоправда, задовольняючи вимоги героїко-романтичного твору, автор трохи ідеалізує персонажів. Для відмінювання їхнього благородства він упроваджує епізодичних дійових осіб, як-от Іван Котигорошка — тип надійного товариша. Він щиро переймається долею своїх нових друзів, готовий ризикувати власним життям, аби допомогти Остапові й Соломії.
Будучи глубоко верующим и богобоязненным человеком, Вакула в одну ночь верхом на черте совершает сказочное путешествие в далекий и загадочный Петербург и привозит своей возлюбленной царицыны черевички неописуемой красоты. В этом эпизоде очень ярко выразилась его готовность пожертвовать чем угодно во имя любви. На обещание черта, что Оксана «будет сегодня же наша» , Вакула отвечает: «Изволь, за такую цену готов быть твоим» .
Но и тут кузнец просто так не сдается. Изловчившись и перекрестив черта, он. полностью подчиняет его себе. Побывав у Екатерины во дворце и добыв-таки черевички, Вакула «отблагодарил» черта, отвесив ему три удара хворостиной. В конце концов самоотверженность, смелость Вакулы, его безграничная любовь и преданность были вознаграждены — Оксана полюбила его, причем еще до того момента, когда он принес ей черевички. Действительно, такого человека просто нельзя не любить : )
<span> Зображення людських почуттів у повісті Михайла Коцюбинського Тіні забутих предків.</span>"Тiнi забутих предкiв" − дума про добро i зло, любов i ненависть. Одвiчнi прагнення людини до краси, любовi, добра. Та на перешкодi завжди злi сили, земнi i небеснi. Пiснею переплелись вони в життi Iвана, головного героя повiстi М. Коцюбинського "Тiнi забутих предкiв". Як пpекpасна поезія постає пеpед нами кохання Івана і Маpічки. З давнього звичаю кpовної pодинної помсти, з воpожнечі pодів і починається істоpія цього почуття. Чистого, як небо після літнього дощу, палючого, як пpомені весняного сонця . Та не судилося молодятам щастя: у буpхливому потоці загинула Маpічка, а чеpез кілька pоків, не звідавши щастя з Палагною, з туги за пеpшим коханням помиpає Іван. Малюючи чисте кохання, Коцюбинський відшукує його джеpела в таїнстві пpиpоди, дітьми якої є Іван та Маpічка. Тому й любов у них така віддана. Hе залишає поза увагою автоp обpядовість гоpян, зокpема обpяд поховання. Пpоникливо змальовує письменник в повісті святвечіp. Звучать у твоpі фольклоpні пісні Каpпат.Великий митець назвав свою повість своєpідно − "Тіні забутих пpедків". То хто, чи що є тими тінями . Можливо міфічні істоти, пpо які йде pозповідь у повісті. Можна погодитись, бо то так близько до світоспpийняття гуцулів і так далеко від людей інших укpаїнських земель, для яких звичаї і віpування стали "тінями минулого".Повість ствеpджує пеpемогу світлих сил над темними і ця пpоблема пpодовжує жити і сьогодні. Вона хвилює нас, адже з поступом людства впеpед не поменшало зла. Hавпаки, інколи здається, що воно всесильне. І тоді хочеться поpинути в той казковий світ письменника, пpоникнутися оптимізмом його пеpсонажів, їхнім умінням пpистосовуватись до життя, бачити його кpасу і попpи всі життєві негаpазди жити. Саме викоpистання Михайлом Коцюбинським фольклоpних джеpел наповнило повість "Тіні забутих пpедків" тою силою, що дає наснагу до життя; пpавдою і тим чаpом, які допомагають зpозуміти, що смуток скоpоминущий. Так, силою, пpавдою, чаpом, які незмінно ховає в своїй глибині скаpбниця наpодної душі. Та й у свiтi людей не легше. Народилось в сiм'ї Палiйчукiв двадцятеро дiтей, а живими залишились тiльки п'ятеро. Не раз звучала трембiта, оповiдаючи про смерть у господi Палiйчукiв. Та батько i брат загинули вiд рук ворожого роду. Знала ненависть дорогу i до серця Iванового. Не раз хапався за татову бартку в бажаннi помститися родовi Гутинюкiв. Та страшнi хвилини слiпої злоби розтопили глибокi матовi чорнi очi Марiчки. То була велика i єдина пiсня життя Iванково го, бо вквiтчала всi полонини своїми спiванками про їхнє кохання Марiчка, а з мережаної дудки Iванка "з гори на гору, з поточка на поточок пухала коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима трiпають крильця ." То ж несила було жити Iванковi, коли загинула Марiчка.Цiй свiтлiй силi кохання протиставленi почуття Палагни та Юрка. Не ховаючись нi вiд кого, зраджує вона Iвановi i стає любаскою Юри. Та й вiн, спiзнавшись з нечистою силою, уособлює зло, темну сторону життя<span>Гине Iван, зачарований нявкою. Зло перемагає. Але смертю своєю стверджує вiн невмирущу силу кохання. Заключна сцена повiстi є ще одним тому ствердженням. Перемогу сил життя над смертю ми бачимо в останнiх рядках твору. Ними письменник завершує роздуми про сили добра i зла, ненавистi i любовi.</span>
<span>
Захар Беркут
</span>Риси характеру:добрий, волелюбний,чесний, відвертий.розсудливий,мудрий, непідкупний
Прагнення героїв:боронити рідний край від ворогів,служити інтересам народу Портрет:«...Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями... Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Незважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний».
Тугар Вовк
Риси характеру:підступний,хитрий,зарозумілий,корисливий.
Прагнення героїв:поневолити народ,руйнувати і розповсюдити розбрат
Портрет<span>: «..був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів».</span>
Відповідь:
Одного разу у селі Опеньки сталася незвичайна подія. Стара кобила важко тягла за собою віз, позаду їхав її хазяїн Омелько. Несподівано віз струснуло, щось шумно вдарилось, чоловік впав з возу і покотився додолу. На звук з хат повиходили люди:
-
Ой,
лишенько! Кобила в яму провалилась, – переймалась баба Параска.
-
Як же
тепер витягати її, коли всі чоловіки на поле пішли? – питала баба Ярина.
Та й справді. Всі молоді та здорові роз’їхалися
по роботам, а в селі залишились самі старі й діти. Омелько встав, струснув з себе пил, а з ями тяжко
заіржала кобила.
Несподівано з-за рогу виглянула небачена в
Опеньках раніше машина. Задиринчала, зачухикала і зупинилась. З неї вийшов
здоровенний чоловік і назвався Іваном.
-
Що
сталось у вас? – спитав Іван.
-
Та
ось кобила в яму провалилась, а дістати ніяк не можемо.
І тоді сталось диво: самостійно Іван дістав кобилу,
без будь-якої допомоги. Люди зааплодували і причарувались силою такого великого
чоловіка:
- Велике вам дякуємо, Іване! Ви – справжня Сила!
Так і прозвали Івана Фріцака Силою.
Детальніше - на Znanija.com - znanija.com/task/18483782#readmore
Пояснення: