Риси характеру Поета — гордий, впевнений у своїх діях і вчинках — стійкий, сміливий, мужній, відданий народові — нещасний, але талановитий — «…божа людина» — «…навесні… оживляв сумну діброву» — не вмів співати — «лиха не боюся» — «завжди вільний» — «Я на крилах думки лину» — поважне ставлення до простого люду — на жорстокість відповідає добром — не приваблює золото, лаври Цитатна характеристика поета «Давня казка» — Проживав поет нещасний, Тільки мав талант до віршів Не позичений, а власний. — Хоч не був він теж поганий,— От собі — людина божа! — Що не був співцем поет наш, Бо зовсім не вмів співати. — І не був поет самотнім,— До його малої хати Раз у раз ходила молодь Пісні — слова вислухати. — Теє слово всім давало То розвагу, то пораду. — Він зо всього був догодний Ні голодний, ні холодний. — Ей, я лиха не боюся З ним ночую, з ним і днюю… — Не турбуйтесь за мене, папе, Маю я багатства стільки, Що його й на тебе стане! — Та й сам я Не люблю за панами жарту… — Бачиш ти — оця діброва, Поле, небо, синє море, То є багатство — панство І розкішне, і просторе При всьому цьому багатстві Я щасливий завжди й вільний. — Так, я вільний, маю бистрі Вільні думи-чарівниці. — Все, чого душа запрагне, Я створю в одну хвилину, В таємні світи надхмарні Я на крилах думки лину. — Скрізь гуляю, скрізь буяю, Мов той вітер дзвінкий в полі; Сам я вільний і ніколи Не зламав чужої волі. Бертольдо про поета: — Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі! — Ти своїм віршем чудовим Чарував усю громаду. — Знаю я сього поета І його величну душу, І тепер йому по-царськи Я подякувати мушу. — Срібла, золота насиплю Я співцеві дорогому! — Розливався людський стогін Всюди хвилею сумною, І в серденьку у поета Озивався він луною… — Я його талан співецький Так високо поважаю, Що співцем моїм придворним Я зробить його бажаю. — Ви скажіте свому пану, Що заплати не бажаю, Бо коли я що дарую, То назад не одбираю. — Ви скажіть, що я не хочу Слави з рук його приймати, Бо лихую тільки славу Тії руки можуть дати. — Золотих не хочу лаврів, З ними щастя не здобуду. Як я ними увінчаюсь, То поетом вже не буду. — Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! — Та й темниці буду вільний,— Маю думи-чарівниці, Що для них нема на світі Ні застави, ні границі. — І мого прудкого слова Не затримає темниця, Полетить воно по світі, Наче тая вільна птиця. — За тюремний спів він мусив Головою наложити.
коли павлусь проснувся то побачив шо над ним стоїть харциз
який потім продасть його таттарові
привіт павлусь, ти мене вразив своею хоробрістю, відважнісю та чесністю, я б дуже хотів з тобою зустрітися, та дізнатися про всі твої пригоди, я гадаю в майбутньому ти станеш ще хоробрішим та найсміливішим козаком, який буде й надалі прославляти свою рідну країну та село спасівку
Дума про Марусю Богуславку відтворює ті часи, коли український народ боровся проти турецьких і татарських загарбників, які спустошували міста й села, гнали в неволю наш народ. Це була тяжка доба для України.
<span>Особливо хвилює своєю яскравістю образ турецької полонянки Марусі Богуславки, яка щиро переймається долею своїх єдинокровних братів-козаків і випускає їх на волю. Це один із найсвітліших жіночих образів українських народних дум, у якому втілено високі патріотичні почуття. </span>
<span>Як засвідчують історичні документи, втікати з неволі могли переважно чоловіки. Українські жінки ж, які потрапляли до полону, могли звільнитися з ненависного рабства тільки під час козацьких походів. Доля українських бранок була трагічною. Полонянки тужили за рідною землею і нерідко, прагнучи помститися своїм поневолювачам, гинули. </span>
<span>Маруся Богуславка — цілком реальна особа, хоч документальних свідчень про це немає. Про походження Марусі в думі сказано небагато: жила вона колись у місті Богуславі в сім'ї священика. Мабуть, ще дівчиною потрапила у полон, де й стала дружиною турецького хана. Маруся тужить за рідною землею і, незважаючи на те що вже багато років живе в Туреччині, землю українську називає «наша». Недарма ж і свій ризикований учинок — звільнення українських козаків — вона робить саме на Великдень (найбільше християнське свято). <em>Прощаючись із бранцями, вона передає про себе вісточку батькам. </em></span>