Ось уже й видно вагову...
Климко дуже посмішая додому,бо знає,що його чекають.Ось зі скрипом відчиняються двері вагової.Заходить Клим,а там пусто.Немає нікого.Ані Зульфата,ані Наталії Миколаївни,ані маленької Олі.Куди ж усі поділися?
Раптом він чує якийсь галас на вулиці.Хлопчик іде на звук.Підходить ближче і бачить цілу юрбу людей,які щось обступили.Що це?
Клим пробивається крізь натовп і бачить...Зульфата,учительку і Олю.Очі дівчинки злякані.На землі лежить ледь жива Наталя Миколаївна.Побачивши хлопчика,вона посміхнулася.Зульфат підбіг до друга й розповів що у їхню учительку влучила куля.Хлопці донесли Наталію до вагової,а потім 2 місяці доглядали за нею.На щастя,вона вижила,адже сіль можна було обміняти на будь-які ліки.
Розовощока Оля росте по дням,а по годинам.
Наталя Миколаївна стала хлопчикам за матір,а вони їй у всьому допомагають.
«Життя — бо ваше вже, а не моє. А тільки я так скажу вам на прощання. Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!» У цих словах діда Платона виражена основна думка твору. У такий спосіб Довженко виявив своє бачення ситуації, пропагуючи таку необхідну на той час «науку ненависті». Її своєчасність та актуальність стверджує в оповіданні командир Петро Колодуб, від імені якого ведеться розповідь. Для нього, як і для багатьох відступаючих бійців, переправа через Десну стала справжнім духовним очищенням. Тоді, як сам про те розповідає, його охопив сором і розпач, зникли жаль і туга, натомість «нестерпний вогонь пропік наскрізь». Завдяки цьому вогню, що викресав дід Платон, тепер він, капітан Колодуб, «у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть». Найвищої емоційної напруги сповнений в оповіданні епізод незвичайної смерті мужніх дідів. Платон і Савка гинуть, потопивши посеред Десни свій човен, вщерть наповнений фашистами. Ця драматична сцена теж працює на основну ідею твору. Адже героїчний вчинок дідів — це приклад мужності та відваги для відступаючих бійців, це переконливе підтвердження істинності та щирості їхньої науки. Образи дідусів Платона і Савки у творі символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме « крайню» вікову категорію — старість. Вона якраз увиразнює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/nich-pered-boyem-dovzhenko-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Тема твору-<span>Джури козака Швайки» – твір про волелюбних , сміливих героїв, які уміють вистояти у складних ситуаціях. Історична основа твору.»
Ідея твору -</span><span> у творі "джури..."хотів ,перш за все показати читачеві,що Україна- наша рідна земля,і борононити її до останньої краплі крові,до останнього подиху повинен кожен .</span>
1.Степан прагне набути знань у місті та є невинним.
2.Заляканий містом Степан.
3.Стосунки із заможними жінками.
4.Степан забуває навіщо приїхав до міста.
5.Змінена містом людина.
Анастасія Гаврилівна Лісовська (народилася біля 1506 року — померла біля 1562 року) була дочкою священика Гаврили Лісовського з Рогатина — невеликого міста на Західній Україні, розташованого неподалік Тернополя. У XVI столітті ця територія належала Речі Посполитій і постійно підлягала спустошливим набігам кримських татар.
Під час одного з них влітку 1522 року молода дочка священнослужителя потрапила у полон до ворога. Легенда свідчить, що це нещастя трапилося напередодні весілля Анастасії.
Спочатку дівчина потрапила до Криму — це звичайний шлях всіх невольниць. Цінний «живий товар» татари не гнали пішки через степ, а під пильним контролем охорони везли на конях, навіть не зв’язуючи рук, щоб не зіпсувати мотузками ніжну дівочу шкіру. Вражені красою полонянки, кримські татари вирішили відправити дівчину в Стамбул, сподіваючись вигідно продати її на одному із самих великих невольницьких ринків мусульманського Сходу. У столицю султанові прекрасну полонянку повіз її господар — його імені історія не зберегла. Там Рустема -пашу захопила краса дівчини
і він вирішив її купити і зробити подарунок Сулейману I. Паша отримав гарну освіту і багато знав, тому він дав красуні нове ім’я — Роксоляна, під котрим вона і увійшла в історію. Роксолянами чи Роксанами у давнину називали сарматські племена у II–IV століттях нашої ери, які кочували у степах між Дніпром і Доном. У Середніх століттях Роксолянів вважали прабатьками слов’ян. Це і зумовило вибір нового імені для Анастасії. Потрапивши до султанського гарему, Роксоляна Анастасія поклялася собі, що вона досягне положення законної дружини падишаха — вийти з гарему на волю і повернутися додому нічого було навіть і мріяти! Вона навчилась гарно говорити по-турецьки, її Рустем-паша не продав султану, а подарував. Тому Роксоляна залишилась вільною жінкою і могла претендувати на роль дружини падишаха. За законами Османської імперії рабиня ніколи не могла стати султанкою. Роксоляна приймає іслам — вона поспішає, бо може народити дітей, а вони повинні були бути законними спадкоємцями султана. Свого первенця вона назвала Селімон — в честь попередника її чоловіка, султана Селіма I, названого Грізним. Прагнучи повсякчас зміцнити своє становище, Роксоляна народила Сулейману ще двох синів і дочку. Але спадкоємцем престолу офіційно вважався Мустафа — старший син першої жінки падишаха, красуні-черкешинки Гульбехар. Вона та її діти стали смертельними ворогами Роксоляни. Лісовська прекрасно розуміла, що її дитина повинна успадкувати владу від Сулеймана і тому вона почала діяти рішуче і жорстоко впродовж п’ятнадцяти років. Звинувативши у злочинному зговорі першу дружину і її дітей проти Сулеймана, падишах надає наказ їх знищити. Сулейман знаходився під великим впливом Роксоляни. Її оголошують першою дружиною Султана. Продовжуючи криваві заходи, Роксоляна знищує всіх синів Сулеймана, яких народили йому жінки й одаліски.
Сорок років була Роксоляна дружиною султана. Вона довго і вміло створювала собі славу освіченої жінки мусульманського Сходу. Вона померла, залишивши чоловіка вдівцем.