1)Красиві доспілі яблука.
2)Вони налиті соком немов справжні
3)Яблука лежать на заквітчаній бабусиній хустині
4)Вони пахнуть осінню
5)Сади дарують нам ці смачні плоди
А справа була така на полі біля дороги косив чоловік пшеницю і до нього підійшли троє парубків і попросила Давайте ми вам покажем повинен видати водички принесе ти старий діду відповідає якби ви могли теплий покосили і погоду пішли а вони нерозлийвода іти в різні сторони не хоче каже Я теж були не розлий вода і піти в різні сторони не хочу
Київ - столиця України - він сяє у проміннях сонця на березі Дніпра. В стародавньому Чернігові протікає чарівна річка Десна. Посеред чарівного Ужгорода тече гірська річка Уж.
Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", — думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
— Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам'ятає такого Чоловіка.
— Що ж ти залишив після себе? — питає у старого Чоловіка один дід, — Є в тебе син чи дочка?
— Немає у мене ні сина, ні дочки.
— Може, ти дуба посадив?
— Ні, не посадив я дуба...
— Може, ти поле випестував?
— Ні, не випестував я поля...
— Так, мабуть, ти пісню склав?
— Ні, й пісні я не склав.
— Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам'янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
<span>"Ось і все, що залишилось після мене на землі, — з болем подумав старий Чоловік.— Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити..."</span>
Морфологічний розбір
Сто сорок дев’ять – числівник.
<span>I.
(Скільки?) – сто сорок дев’ять.
</span><span> Н. ф. – сто
сорок дев’ять.</span>
<span>II. Пост. – кількісний,
цілий, складений;
</span><span> непост. – Н.
в.
</span><span>III. (Скільки?) – сто сорок
дев’ять
</span> (яким є членом речення, треба дивитись по реченню;
<span>
у такій формі може
бути підметом, присудком, додатком)</span>