Сивою давниною віє зі сторінок повісті
І. Франка "Захар Беркут". Перед нами постають герої, які вірять у
перемогу добра над злом, правди над кривдою, які живуть ідеями спільного
порядкування, єдності й добра. Головне для них – це інтереси громади.
Живуть вони в глухому селищі Тухля, і очолює громаду тухольців "люблячий
батько" – Захар Беркут.
Сивий старець, "мов стародавній
дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя
й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих
давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких
говорять нам тисячолітні пісні та перекази". Для громади він був усім:
пасічником, лікарем, розумним порадником, справедливим суддею, ватажком,
головою старійшин. Громада важила для нього дуже багато. Усе життя він
допомагав, чим міг, тухольцям (та й не тільки їм). Ще молодим Беркут
прагнув приносити користь людям, тому й вирушив на пошуки вчителя, щоб
навчитися лікувати людей. Але, окрім лікарських умінь, він набув ще й
розуміння того, що щастя й добробут тухольської громади залежать від
розумного "ведення громадських порядків, громадської спільності та
дружності". Тухольці побачили в ньому наймудрішу та найдостойнішу
людину, тому зробили його ватажком громади. І відтоді Захар Беркут не
знав іншого життя, як життя в ім'я інтересів громади, усе, що він робив,
робив лише з погляду на добро й користь для інших. Незважаючи на свій
вік, Захар не може сидіти склавши руки, адже, на його думку, "життя лише
доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим".
Дев'яностолітній старець, який багато
бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами
збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й
мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й
урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів.
Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність.
На громадській раді він відстоює права громади від князівських і
боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який
заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не
від твого князя, а від дідів і батьків наших".
Беркут – справжній патріот своєї
землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи
не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від
нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада
свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід
монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар
Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало,
а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.
Передсмертне слово Беркута – це
своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку,
дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх,
доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і
для нас та передаватися наступним поколінням.
Автор А.І. Куригіна
ЛОТ - гидрографический и навигационный прибор ДЛЯ ИЗМЕРЕНИЯ ГЛУБИНЫ ВОДОЕМА с судна<span> По принципу измерения глубины делятся на</span><span> РУЧНЫЕ, МЕХАНИЧЕСКИЕ и ГИДРОАКУСТИЧЕСКИЕ (ЭХОЛОТЫ).
</span>
<span>Сірки<span> переїхали на Далекий Схід з Полтавщини ще в 1887 р. Люди
зустрілися з диким лісом, незвіданим краєм, з труднощами. Але працелюбні
українці вижили: сіяли хліб, саджали городину, полювали, і земля щедро
винагородила їх. Зажили гарно, містечко Києвом назвали, хати мазали, як і в
Україні. Було це аж до нових порядків, коли і люди перевелись, і життя
змінилось. Тоді кинули Сірки все нажите, пішли далі в тайгу та й стали
тигроловами.</span></span><span>Старий Сірко відповідально
ставився до праці, був небагатослівний, стриманий у почуттях. Він робив усе,
щоб зберегти міцний добробут своєї сім’ї.<span>
Батько родини</span> підтримував дідівську Сіркову державу і, щоб не ламати себе,
не відцуратися предківського, перебрався з родиною в тайгову глушину,
«по-своєму таки віку доживати». Кмітливість і відвага стали спадковими рисами
сім’ї Сірків. Батьки виростили трьох хороших дружних дітей, привчили їх до
праці. </span><span>Мати<span> у сім’ї була ніжною горлицею, що всіх
привітала, годувала, ніжно любила. Діти виховувалися в атмосфері
доброзичливості, взаємоповаги.</span></span><span>Мати
родини<span> - вперше постає перед очима Григорія в національному
одязі. У неї приємний голос: «Такий, як у всіх матерів там, за тисячі
кілометрів звідси». Вона прийняла втікача як рідного сина, разом з дочкою
виходила його, підтримувала, душею відчуваючи, що це чесна, хороша людина: «Не
журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є…»
Мати працьовита, любляча, турботлива. У хаті в неї прибрано за старим
українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати
передала й дітям. Отже, подружжя Сірків — глибоко порядні, добрі й сміливі
люди, які уособлюють в собі кращі риси українського народу.</span></span><span>Сім’я
Сірків <span>керується
законами християнства. Вони вірять у Бога, бо він їм дає і одяг, і їжу, і
промисел.
Цікавими є у творі розповіді про дотримання у родині Сірків звичаїв та обрядів
українського народу: це і любов до народної пісні, вишивання рушників,
святкування Різдва, Святої вечері тощо.
Сім’я Сірків — це не лише гарна родина, це міцне родовідне дерево української
нації, з якого відродилась і утворилась нова держава і нова людина.
У Сірковій родині ми вбачаємо долю своєї України.
І. Багряний з оптимізмом утверджує, що плекаючи сім’ю та родину, ми відроджуємося,
стаємо сильним і неподоланим народом, а відтак, і щасливим, бо ж «сміливі
завжди мають щастя».</span></span>
Неба-Родовий відмінок
На землі-Місцевий відмінок.
Хлопчик-Називний відмінок.
Нерозлучні друзі Митько і Сергійко. Хлопчики не дуже успішно закінчили
п’ятий клас і перейшли в шостий. На літні канікули вони отримали завдання
зібрати гербарій, але й не збиралися цього робити. У вересні хлопці знайшли
вдома якийсь гербарій, підписали його і здали. Як виявилося, цей альбом
старший брат Митька взяв у приятеля, а той теж взяв його на роботі на два
дні. Був великий скандал, Митькові дісталося від брата, а в школі вчителька
ще довго згадувала цей випадок.
У дружбі двох хлопчиків Митько верховодив. Це саме він придумав поїхати на канікули до бабусі, він приготував цілу промову, яка мала переконати батьків відпустити їх у село. Митько показав Сергійкові озеро і запропонував залишатися в курені в лісі на ніч. Сергійко спокійніший, він підтримує всі ідеї свого друга і допомагає реалізовувати їх.
Митько та Сергійко міські жителі, їм треба було виявити неабияку відвагу, щоб залишитися вночі в курені біля озера. Серед лісу, за три кілометри від села, хлопчики вистежували чудовисько, чергували біля вогнища. Звичайно ж, вони боялися невідомих нічних звуків, але підтримували один одного і не кидали в біді.
<span>Митько і Сергійко ніколи не сварилися, хоча іноді між ними виникали непорозуміння. Якось хлопці нагадали один одному про їхні проблеми в школі: про Сергійкову трійку з фізкультури, про сині листочки в альбомі Митька. Але не дуже приємна розмова закінчилася тим, що хлопці розсміялися, і настрій для сварки одразу зник. </span>