<span>Мирослава приносить звістку про Максима і план битви</span>
1)не видно було ані одного чобота.
2)як шнурочок, пересувалася попід стіну .
3)лежав біля стайні, мов гора.
4)на ціле село тарахкотіла терлицею
5)Таке чутке сало, що аж в носі вертить.
6)випроваджає його полевою доріжкою
7)Тиче жінці гроші під ніс
8)в хаті чужим духом пахне
9)Ніг собі в цих проклятих колодках не чую
10)Мої корови тільки молока дають, що кіт наплакав
Думаю , цього вистачить.
Дощ напугався и пiшов вiд страху
Сидить хитра баба аж на версі граба.
"Ой не злізу з граба! -дурить діток баба. -
Вловіть мені курочку рябую
А я подарую грушку золотую."
"Захар Беркут" — героїко-романтична повість про далеке минуле нашого народу. Автор осмислив і показав події ХІП століття, оживив картини героїчної боротьби. Про ті часи, які описав Іван Франко, збереглося мало історичних документів, тому письменник звернувся до народних легенд та переказів. Подібний епізод про знищення монгольської навали і про допомогу сил природи згадується у переказі, записаному від Миколи Гасинця із Закарпаття та в передмові до поеми "Собутка" польського поета С. Гощинського. У цих творах показано героїчну боротьбу місцевих жителів з татарами, зроблено наголос на взаємовиручці та взаємодопомозі. Жителі Тухлі відважні й сміливі, винахідливі, кмітливі. Більш за все вони люблять свій край, свою землю, цінують свободу і незалежність, воліють краще вмерти, ніж потрапити в полон.
В образах головних героїв автор втілив свій ідеал справді вільної людини. Це й Мирослава, яка воліє краще вмерти під тином з голоду, ніж стати зрадницею рідного краю, і залюблений у красу Тухольщини мужній лицар Максим, який з гордістю говорив: "Се наша Тухольщина, наш рай". До останнього бився він з ворогами на підступах до свого села. Палкий патріот, він вирішив прийняти смерть, але не зрадити громаду. Та найбільше я захоплений Захаром Беркутом, який готовий пожертвувати сином задля загального добра. Цей вчинок свідчить про жертовність і високий патріотизм вождя тухольської громади.