Апорізькі козаки відомі на весь світ 1хня відвага і мужність не залишає нас байдужими , адже так відважно боротись за свою незалежність могли тільки українці , ми багато разів чули про наших предків козаків , але чи знаємо ми всю 1хню красу ! історік . впродовж свого існування . козаки знищили не одного ворога , який намагався забрати нашу землю.але неодноразово ті самі козаки потрапляли у полон , із якого не усі повернулись
Корифей — провідний актор у хорі давньогрецького театру, керівник хору. засновником театру був марко лукич кропивницький, що володів усіма театральними професіями. після нього найдіяльнішим був микола карпович садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. тому і ним іменують засновників
Ответ под буквой г ,религии
<span><span>Трагедйного звучання набува образ жнки у новел М. Хвильового Мати . Невипадково письменник в цьому твор, в багатьох нших детально вимальову жноч образи, адже жнка, за свтовдчуттям укранцв, це берегиня роду, носй його традицй. Проте у збурених обставинах перших десятилть XX столття роль жнки народжувати виховувати доповнються ще одним штрихом: цною власного життя рятувати дтей вд жорстокост та абсурдност свту, подленого на класи, на непримиренн ворож табори. найдраматичнше те, що лня такого протистояння часто проходила через одну смю, родину, краючи навпл. Подбна колзя осмислювалась у поез П . Тичини Три сини. Рядки з не стали епграфом до новели М. Хвильового:
Прихали до матер та три сини:
Три сини вояки, да не днак,
Що дин за бдних,
Другий за багатих…
Цей епграф мстить у соб ядро майбутнх подй, передбача х, а також свордним заспвом , що важливо, наближеним до думи. Новела М. Хвильового теж позначена фольклорними впливами тон розповд нагаду прозов народнопоетичн жанри: казки, легенди. Та й зображення двох братв-антиподв теж витримане у фольклорному стил. Однак, якщо в народних казках молодший син нколи не втрачав людсько подоби, залишаючись добрим людяним, то у твор М. Хвильового обидва брати, потрапивши у вир громадянсько вйни, опинившись по рзн боки барикад, перетворилися на слпих фанатикв де, забули про найсвятш християнськ приписи людсько морал. Письменник психологчно вмотивову вибр життвого шляху братами. Один з них навчався в гмназ, здобув освту, мати намагалася забезпечити йому достойне життя цною неймоврно виснажливо прац (цлий день вона шила сорочки та костюмчики зовсм не мала часу розмовляти з своми любими синами). Проте навчати другу дитину жнка через матеральн нестатки вже не могла, тому самостйне життя Андря почалося з мстечково кузн. Не дивно, що Остапа супроводжувала весела усмшка, а Андрй «дивився на свт суворим поглядом незадоволено людини . М. Хвильовий акценту увагу на тому, що саме матеральн умови визначили шляхи братв у вир громадянсько вйни: Остап служить у блогвардйськй арм, а Андрй потрапля до лав бльшовикв. Однак як пояснити хн ставлення до матер, яка порвну мж синами розподляла свою доброту, ласку, тепло душ? Вд чого зачерствли серця хлопцв? Чому нелюдська ненависть пролягла помж братами? Чому Остап безапеляцйно заявля блогвардйцям: … хочу я довести вам, що для мене в боротьб нема матер». Абсурднсть ситуац розвязати може лише смерть. Такий пдтекст прочитуться уже в перших рядках твору. Геро носять мена синв Тараса Бульби, бо хнй батько, бдний зворушливо навний кравець, марив старовиною, козацьким давнм лицарством. Його сини не стали лицарями, кривав будн вон, класова ворожнеча, гнорування гуманних принципв людсько спльноти уподобили х до зврв. Мати не пзна Остапа перед нею стояла сувора без кнця далека й людина. Це вже був не той Остап, що обцяв й годувати смачними цукерками. Це було втлення незнано й хижо мудрост . Таким же далеким чужим видаться й Андрй. У розпач жнка пдставля пд сокиру старшого сина власну голову, рятуючи меншого.
Зображена М. Хвильовим колзя нагаду бблйну легенду про Кана та Авеля, злочинця невинну жертву. Давнй переказ у XX столтт пд пером письменника набува нового звучання Остап Андрй, заслплен ненавистю пролитою кровю, нагадують виродкв, а хня мати це втлення самопожертви безмежно любов. Вона також уособлю Украну, розпяту на хрест братовбивчих революцйних потряснь.</span><span>Головнi геро: Мати i сини: Остап i Андрiйко.
Тема: зображення жорстокоi вiйни мiж рiдними братами, в якiй постраждала сама невинна мати.
Iдея: автор втiлю переживання матер страхи, показу любов як кожна мати проти братовбивства вйни.</span></span>
Відповідь:
Пояснення:
ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ – одне з джерел з історії Укр. козац. д-ви 2-ї пол. 17 ст., пам'ятка нац. писемності. Створений на Стародубщині в останній чв. 17 ст. сучасником (самовидцем) описаних у ньому подій. Зберігся на Лівобережній Україні в кількох списках 18 ст. (кожен зі списків має деякі доповнення і скорочення; жоден не містить назви твору та імені автора). Текст літопису дослідники поділяють на 2 частини. Перша охоплює події 1648–72 і має характер істор. мемуарів. У основі другої (1673–1702) лежать щоденникові записи. Заходами П.Куліша, який дав назву рукопису, уперше твір був опубл. О.Бодянським у Москві 1846.
Існує кілька гіпотез про ім'я автора літопису (зокрема, що ним є Ф.Коробка чи Ф.Кандиба; див. Кандиби), найбільш аргументованою з них вважається та, що розроблена В.Модзалевським, М.Петровським, М.Грушевським та ін. Згідно з нею, автором літопису був генеральний підскарбій часів І.Брюховецького, згодом – стародубський священик Р.Ракушка-Романовський (бл. 1622 – 1703). Цю гіпотезу вперше висловив у листі до П.Куліша історик-аматор П.Сердюков.
На думку дослідників, характерною особливістю літопису є відносно правдиве відображення заг. панорами істор. подій, що відбувалися в Україні в 2-й пол. 17 ст. Саме таким чином у ньому описано, зокрема, хід національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648–1676) та утворення Укр. козац. д-ви. Автор на конкретних подіях виклав осн. причини польсько-укр. конфлікту. Його ставлення до козац. верхів, різних сусп. станів найяскравіше засвідчує оповідання про сплановану Москвою Чорну раду 1663. З багатьох висловлювань автора випливає, що він був прихильником сильної гетьман. влади, виразником інтересів заможного козацтва. Засуджував боротьбу різних політ. партій та соціальні заворушення, що тривали з 1658 до початку гетьманства І.Мазепи. Дав стриману характеристику Б.Хмельницькому (ймовірно, на тональності його тексту позначилися песимістичні погляди і настрої, що склалися в нього під впливом подій в Україні 1670-х рр. – доби Руїни). Досить часто практикував безпристрасну форму викладу, це давало йому можливість не виявляти власного ставлення до багатьох діячів свого часу. З симпатією він писав лише про лівобереж. гетьмана наказного Я.Сомка та про запороз. кошового отамана І.Сірка. У негативному плані зобразив тих провідників, які вже зійшли з істор. сцени, зокрема гетьманів І.Виговського, Д.Многогрішного, І.Самойловича, полк. В.Золотаренка. Ключові події свого часу – Гадяцький договір 1658,Андрусівський договір (перемир'я) 1667, підлеглість укр. церкви Московському патріархатові тощо – описав у спокійному тоні, а деякі такого ж масштабу події не згадав узагалі. Виявив своє співчуття народові у зв'язку із введенням Москвою податків і стихійними лихами (поширенням епідемій, нашестям сарани, великими морозами тощо).
У літописі описано стосунки гетьман. урядів із сусідніми д-ми: Річчю Посполитою, Росією, Кримським ханатом, Османською імперією, Молдавським князівством. Ставлення автора до Польщі, Росії, їхніх політ. діячів не завжди виразне, інколи приховане. Оцінка політики Крим. ханату й Осман. імперії стосовно України в усіх випадках є негативною і ґрунтується не тільки на реліг. переконаннях, а й, передусім, на засудженні спустошливих татаро-турец. нападів, унаслідок яких Правобережна "Україна стала пуста", знелюдніла. Автор був досить добре обізнаний з подіями, що відбувалися в Литві, Курляндії (істор. область у Прибалтиці на території сучасної Латвії на зх., пд. зх. і пд. від Ризької затоки), Ліфляндії (істор. область у Прибалтиці – пн. частина сучасної Латвії та пд. частина Естонії), Швеції, Пруссії, Голландії (нині Нідерланди), Австрії, Угорщині та в ін. країнах. Термін "Україна" в тексті вжито понад 70 разів.
Літопис помітно вплинув на подальший розвиток укр. історіографії, насамперед на твір Г.Граб'янки, а через нього – на "Короткий опис Малоросії", компілятивні праці Я.Лизогуба (див. Лизогубівський літопис), В.Рубана та ін. авторів. Зверталися до цієї пам'ятки О.Рігельман і автор "Історії русів". З неї брали сюжети для своїх творів письменники (зокрема П.Куліш під час роботи над романом "Чорна рада"). Літопис написаний книжною укр. мовою, близькою до народно-розмовної.
Це:
Характеристика запорізького козака
<span>І зовні, й за внутрішніми
якостями запорізькі козаки загалом являли собою характерні типи своєї
народності й свого часу. За описом
сучасників, вони були здебільшого зросту середнього, плечисті, ставні, міцні,
дужі, з лиця повновиді, округлі й від літньої степової спеки смагляві. З
довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем, або чуприною, на тім’ї,
у смушевій гостроверхій шапці на голові, вічно з люлькою в зубах, питомий
запорожець завше дививсь якось похмуро, вниз, спідлоба, сторонніх зустрічав
спершу непривітно, відповідав на запитання вельми неохоче, але затим помалу
м’якшав, обличчя його поступово під час розмови набувало веселого вигляду,
жваві проникливі очі займалися блиском вогню, і вся постава його дихала
мужністю, звитягою, завзятою веселістю й неповторним гумором. У внутрішніх
якостях запорізького козака помічалася суміш доброчинностей і вад, завжди, втім,
властива людям, які вважають війну головним заняттям і головним ремеслом свого
життя: жорстокі, дикі й безжальні щодо своїх ворогів, запорозькі козаки були
добрими друзями, вірними товаришами, справжніми братами у стосунках одне з
одним, мирними сусідами до своїх соратників за ремеслом, українських і донських
козаків; хижі, кровожерні, невтримні на руку, нехтуючи будь-які права чужої
власності на землі ненависного їм ляха чи бусурмана, запорізькі козаки у себе
вважали звичайну крадіжку якогось батога чи пута страшним злочином, за який
винного карали на смерть.</span>
Світлий бік характеру запорізьких козаків складали їхня благодушність,
нескнарість, щедрість, безкорисливість, постійність у дружбі, яку так високо
цінували в Запоріжжі висока любов до особистої свободи, за якою вони надавали
перевагу лютій смерті, ніж ганебному рабству; глибока повага до старих і
заслужених воїнів і взагалі до всіх «військових ступенів»; простота, помірність
і винахідливість, при потребі, в домашньому побуті чи в різних безвихідних випадках
і фізичних немочах.
До захожих і заїжджих людей запорозькі козаки завжди були гостинні й
привітні.
На війні запорізький козак відзначався завжди розумом, хитрістю, вмінням у
ворога «виграти вигоди, якнайшвидше на нього напасти й несподівано заманити»,
вражав ворога великою відвагою, гідною подиву здатністю витримувати найтяжчі
випробування й жах смерті.
<span> Для того щоб налякати чи
пригрозити ворогові, запорожці нерідко самі поширювали про свою силу й
непереможність неймовірні розповіді й примушували вірити в те інших.</span>
У вільний від походів час
запорозькі козаки любили, лежачи на животах, побазікати, послухати розповіді
інших, тримаючи при цьому в зубах коротенькі люлечки.
Бувши високими шанувальниками
пісень, дум і рідної музики, запорожці любили послухати своїх боянів,
сліпців-кобзарів, нерідко самі складали пісні й думи і самі бралися за кобзи,
які були в них улюбленим музичним інструментом.