реальность в том что Алёша учился в школе, играл с друзьями, как обычный человек(прочитай ещё раз сказку и посмотри что обыкновенного сделал Алёша)
а фантастика в том что, Алёша увидел подземных жителей, в том что коноплянное семечко помогало ему в уроках и то что он увидел подземных жителей
"В дурном обществе" - повесть Владимира Галактионовича Короленко, в которой рассказывается о крепкой дружбе мальчика Васи с двумя ребятишками - Валеком и Марусей. Огромная разница в социальном статусе (Вася - из состоятельной семьи- он сын судьи, а Валек и Маруся - бездомные нищие) не мешает детям хорошо относиться друг к другу и дружить. Рассказ ведется от лица Васи.
"Моя мать умерла, когда мне было шесть лет" - с этих слов начинается повесть. Отец Васи, потеряв любимую жену, замкнулся в своем горе. Он почти перестал обращать на мальчика внимание. Иногда он пытался воспитывать мальчика, но Вася видел лицо отца, всегда суровое из-за огромного горя, и робел. Он опускал глаза и замыкался в себе. Отец спрашивал, помнит ли Вася мать. Конечно, Вася помнил ее и скучал по ней. Ночами Вася горько плакал от боли и горя. Однако сказать отцу об этом мальчик не мог - не находил слов. Так в шесть лет Вася узнал "ужас одиночества".
Поэтому Вася избегал встреч с отцом и редко бывал дома. Вася утром уходил в город, а возвращался поздно вечером. Если сестренка Соня к тому времени еще не спала, Вася играл с ней.
Найти общий язык с отцом Васе помог трагический случай. Мальчик подружился с детьми - Валеком и Марусей, детьми нищего Тыбурция Драба. Маруся, ровесница Сони, тяжело болела. Чтобы немного развлечь девочку, Вася принес ей из дома куклу. Пропажа игрушки обнаружилась, отец был очень зол. Кукла была подарком покойной матери. Пришедший к судье Тыбурций вернул куклу и сообщил о смерти Маруси. Так судья узнал, что он ошибался, считая сына негодным мальчишкой.
Оле́г Васи́льевич Кошево́й<span> (</span>8 июня 1926<span>, </span>Прилуки<span>, </span>Прилукский округ,Украинская ССР<span>, </span>СССР<span> — </span>9 февраля 1943<span>, у города </span>Ровеньки,Ворошиловградская область<span>, </span>Украинская ССР<span>, </span>СССР<span>) — участник, один из организаторов </span>подпольной антифашистской комсомольской <span>организации </span>«Молодая гвардия», действовавшей в 1942—1943 годах в оккупированном гитлеровскими войсками<span> городе </span>Краснодоне Ворошиловградской области Украинской ССР<span> во время </span>Великой Отечественной войны<span>. </span>Герой Советского Союза<span> (</span>1943 год<span>, посмертно).</span>
Тема : безответственное поведение врачей в больнице.
идея : "я предпочитаю хворать дома", рассказ высмеивающий безобразие в больнице.
Особливо жорстокою, неочікуваною, страшенною у своєму перебігу та наслідках є Друга світова війна.
Інтелігенція, зокрема письменництво, не могла залишитися осторонь величезної трагедії людства в цілому та окремих народів. Чимало письменників пройшли війну, брали участь у боях, втрачали близьких та друзів, були свідками жахливих родинних історій розлучень та щасливих єднань. Багато віршованих та прозових творів митців з різних куточків світу відобразили горе, кров, сем, злість, сльози – усі атрибути війни.
Кожна воююча країна виголошувала надто гучні речі, зависокі ідеали та священі інтереси прагла боронити, саме тому багато хто не одразу відкрив анти людяність війни та брехливість воєнної пропаганди. Одразу проти кровопролиття висловлювалися Стефан Цвейг та Бертольд Брехт. Письменники Ернест Міллер Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Еріх Марія Ремарк пройшли Першу світову війну і «оцінили» всі жахи мілітаризму та військової агресії. В своїх творах вони показують біль втрат та відчай людей, відсутність будь-якої надії на нормальні умови існування, звичайне людське життя. Фронтовики, вірячи в певні ідеали, проходили війну, але повністю зневірячись у своїй правоті не могли знайти спокою у повоєнні часи. Так народилася генерація «втраченого покоління».
Пауль Целан у своїх збірках про війну висвітлює увесь спектр переживань, які завдає людині невизначене завтра, втрата близьких або постійна загроза життю рідни. «Останнім актом історії» називає поет війну і чекає на Страшний суд після неї.
Генріх Белль у своєму «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», як і в інших творах показує звичайну людину на війні, жертву обставин та часу, в якому випало жити. Герої – звичайні солдати, які не знайшли внутрішньої сили повстати проти фашистської системи, і тепер постійно страждаючі від причетності до горя інших.
Письменник не тільки засуджує фашизм, але й будь-яку війну, як прояв насильства над людиною.
Багато інших письменників та поетів всього світу різко засудили у своїх творах Другу світову війну та несли гасло не допустити ніколи більше подібних трагедій.