Це означає, що води під лежачим каменем бути не може, тому що для неї там недостатньо простору. Якщо ви хочете чогось, ще не означає, що це повинно прийти у ваше життя. Щоб воно туди прийшло або помістилося, потрібно вільний простір. Отже, щоб з'явився простір, треба його створити. А щоб створити простір, потрібні певні дії. Якщо ви будете сидіти склавши руки, лежати як камінь, то простір не з'явиться. І ви ніколи не отримаєте того, чого хочете.
Опис діда Савка: «Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.»
У землянці було накурено. Бійці сиділи у присмерку в найрізноманітніших позах, притулившись один до одного чи обнявши один одного. Всі вони були різні і всі рідні. Усіх їх об'єднувало одне почуття єдиної сім'ї, те незабутнє і неповторне, що перед лицем щоденних небезпек гуртує на війні чисті серця юнаків, що лишається потім людині найдорожчим спогадом на все її життя.
***
Пройдуть літа, загояться рани, приорються ворожі кладовища, забудуться пожарища і многі події поплутаються в сивих головах од частих спогадів і перетворяться уже в оповідання, але одне зостанеться незмінно вірним і незабутнім — високе і благородне почуття товариства і братства всіх юнаків, що розбили і стерли з лиця землі фашистське божевілля.
***
Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров'ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
***
Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди.
***
А не знають, трясця їх матері, що вже кому на війні судилося вмерти, так не викрутишся, ніякий човен тебе не врятує. Не здожене куля, здожене воша, а війна своє, казав той, візьме...
***
Що у військовому статуті сказано про війну — ну? Хто скаже? Мовчите, вояки. Сказано: коли цілиш у ворога, возненавидь ціль.
***
Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга — як Десна ось, третя — як калюжа, до кісточки, а часом буває, що й калюжки нема, а так щось мокреньке, неначе, звиняйте, віл покропив.
***
Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської, й дитячої крові.
***
Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде!
***
Не з тієї пляшки наливаєте. П'єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п'єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино.
***
Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!
1. Поява чорта.
2. Оповідання про коваля Вакули.
3. Розмова гордовитої Оксани й закоханого Вакули.
4. Чуб, батько Оксани, іде в гості до Солохи.
5. Оксана обіцяє Вакулі вийти за нього заміж, якщо він принесе їй черевички, які носить сама цариця.
6. Солоха ховає невдачливих залицяльників (риса, голову, дяка, Чуба) у мішки з-під вугілля.
7. Вакула сідає на чорта й летить на ньому в Петербург.
8. Жителі села довідаються, хто сидів у мішках.
9. Вакула, добравшись до столиці, іде до цариці на прийом разом із запорожцями й одержує черевички государині
10.Оксана засмучується про відсутність Вакули й почуває, що вона закохана.
11. Вакула, вернувшись, сватає Оксану
12. Життя Вакули й Оксани.
Коло невеличкої хати рос вишневий садок. Життя у цьому селі живе - співають дівчата, йдуть плугарі. Біля цієї хати
вечеряє родина, у якій матір хоче повчати чомусь дочку, але співи соловейка не дають цього зробити. Він так гарно співає, що
і повчати доню матір не хоче. Вона покалала своїх маленьких діточоу спати тай сама задрімала, але соловійко не затих.
У цій поезії нібито все просто, але автор тут повчає нас кохати родину, природу. Вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди.
Про цей вірш Т. Шевченка літературознавцями написано багато досліджень. Надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю поетичністю. Вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами. Якою ж сильною була туга поета ш рідною Україною, яка багата уява, щоб створити такий шедевр! Чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дружна родина, спів соловейка? Про це мріяв усе життя й сам Шевченко, хоч його мріям не судилося здійснитися. Вірш став "візитною карткою" України — квітучої, мирної, співучої та доброї.