Аналіз вірша "Чари ночі". Рік написання «Чари ночі» — 1904 Збірка: «З журбою радість обнялась». Літературний рід «Чари ночі»: інтимна лірика. Жанр «Чари ночі»: романс (він став популярною народною піснею). Вид лірики «Чари ночі»: інтимна (любовна). Провідний мотив «Чари ночі»: захоплення красою життя й красою кохання. Віршовий розмір «Чари ночі»: чотиристопний ямб. Римування «Чари ночі»: перехресне Тема: скороминущість людського життя, тимчасовість життя людини на землі; момент кохання. Ідея: утвердження кохання як найважливішого в житті людини, як сенсу життя; заклик насолоджуватися життям перед обличчям тлінності; гімн природі й красі. Лірична оповідь у творі ведеться трьома особами: автора, ліричного героя, тебе. У вірші наявне обрамлення. Поезія побудована на паралелізмах. Образи: людей: ліричний герой — закоханий; Фауст — людина, яка хоче повернути минуле; примарна кохана; міфологічних істот: боги; природи: солов’ї, весна, шумляче море, земля, лист, квітка, струмок, зорі у воді, хмари, туман, верби п’яні; предметів і явищ: поцілунок, мить життя, струни золоті, бенкет весни, дзвін чарок, бажання, холодні груди. Символічні образи: солов’ї (символ весни, кохання); іскра (символ душевної енергії, завзяття); бенкет весни (символ буяння природи й життя); Фауст (символ неповоротності минулого, минущості, марності намагань). Композиція: вірш складається з 12 куплетів-чотиривіршів, при цьому починається й закінчується однаковим катреном (прийом обрамлення): (І) сміються-плачуть солов’ї, закликаючи кохати — (II) заклик не дивитися в майбутнє, а радіти цій весні — (ЛІ) заклик залишити свій сум, думки і горе й улити душу в шумляче море — (IV) заклик ловити мить життя і в мріях закохатися — (V — VI) картини розлитості кохання в природі — (VII) заклик горіти, бо життя — мить, а смерть — вічність — (VIII) заклик рухатися, на лагодити струни золоті під час бенкету весни — (IX) заклик сміливо йти на свято квіток, кохання, снів і млості — (X) попередження про тлінність усього — (XI) передбачення про майбутнє бажання повернути дні минулі, як цього прагнув Фауст, чого не вдасться зробити, бо над «нас — боги скупі, глухі й нечулі» — (XII) повтор першого катрену. Художні засоби «Чари ночі»: «Сміються, плачуть солов’ї» — антоніми. Також використовуються метафори, анафора, епітети. Ліричність поезії «Чари ночі» посилюється влучними метафорами («тут ллються пахощі густі, там гнугься верби п’яні», «сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями а груди», «…уся земля тремтить в палких обіймах ночі»);персоніфікованим образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення («весна іде назустріч нам», «весна бенкет справляє»). «Чари ночі» — філософська поезія, в якій поет закликає цінувати кожну мить короткочасного життя. Треба подивитися на природу, чари весни, на солов’їв — і кохати, мріяти, віддавати свою любов, тепло душі іншим, поки є час і можливість. Вірш став прекрасним романсом, гімном життю й любові.
Наш боцман сховав у шухляді стола дві коробки шоколаду. Якось, виходячи з каюти, він не причинив дверей. Зацікавлена Машка сунула мордочку в щілину. Потім ускочила в каюту й почала господарювати там. Вона плигала по ліжку й зазирала до шухляд у шафочці і в столі. Коли боцман повернувся, перед самісіньким його носом на палубу виплигнула Машка. В зубах вона тримала коробку шоколаду. Боцман погнався за мавпою. Звіреня легко, мов пташка, метнулось по пароплаву. Матроси з голосним сміхом і свистом поспішили боцману на допомогу. Проворна Машка не давалась до рук. Вона плигала, ховалась, стрибала. Галас і метушня знялись на палубі. Розохочені несподіваною розвагою, матроси не шкодували ніг. — Половину шоколаду тому, хто відбере коробку,— крикнув боцман, наздоганяючи хвостатого злочинця. <span>Та ось мавпа випустила коробку, а сама метнулась на щоглу. Радісно боцман схопив коробку й одкрив її. Матроси заглянули туди й зареготали. Коробка була пррожня. Машка ж сиділа на щоглі, доїдала шоколад і пищала від задоволення.</span>
Велика-бо користь буває чоловікові від науки книжної, бо книги вказують нам і навчають нас, як іти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманність здобуваємо із слів книжних. Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу - це джерела мудрості. Книга - бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємось, вони - узда для тіла і душі. Мудрість - велика. («Повість минулих літ»).
«Книги - морська глибина, хто в них пірне аж до дна, той хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить».