Владимир Мономах был
внуком князя Ярослава Мудрого.
Своё прозвище он получил потому, что по матери
был внуком императора Византийского Константина IX Мономаха. Мономах в переводе с греческого означало
"единоборец". Владимир Мономах прославился как талантливый
военачальник, он нанёс сокрушительное поражение врагам Руси - кочевникам-половцам. Призванный на киевский стол, он сумел защитить киевлян от
произвола ростовщиков. Своим детям
Владимир Мономах написал "Поучение Владимира Мономаха" - выдающийся памятник древнерусской
литературы.
Крещение Руси
Крещение Руси, введение в Древней Руси в конце 10 в. христианства как государственной религии. Разложение первобытнообщинного строя и возникновение классового государства подготовили условия для смены языческой религии христианством. Уже в середине 9 в. , ввиду тесных связей Руси с Византией, христианство в его греко-православной форме получило распространение среди господствующего класса Руси. В 10 в. христианами были многие приближённые князя Игоря, а его жена Ольга около 955 приняла христианство. Однако государственной религией оно стало лишь в связи с принятием христианства и массовым крещением славян, проведённым в 988—989 князем Владимиром Святославичем. С этого времени христианство активно распространялось феодальным государством и формирующейся церковной организацией. В силу того, что церковь являлась составной частью структуры феодального общества, она помогала становлению феодального способа производства, освящая господство и подчинение, проповедуя незыблемость и справедливость классового эксплуататорского общества. Введение христианства как единой государственной идеологии способствовало сплачиванию территории и укреплению Древнерусского государства. Была создана централизованная организация священнослужителей. Единство религии с религиями древних стран Европы делало Древнерусское государство частью мирового христианского общества, сблизило Русь с Византией. Русская церковь стала частью Константинопольской патриархии, и Византия долгое время стремилась поставить Русь в зависимость от себя. Принятие христианства привело также к изменениям в культуре древнерусского общества и её обогащению. На Руси распространяются достигшие высокого развития в Византии живопись и архитектура, а также письменность и письменная литература. Но в то же время преследовалось языческое, народное в своей основе искусство: декоративное, музыкальное, хореографическое. Введение христианства, сопровождавшее внедрение феодальных порядков, встречало сопротивление народных масс, в 11 в. антифеодальные выступления нередко приобретали форму движений против новой религии в защиту язычества. До 13 в. распространённость христианской религии ограничивалась в основном городами, после монголо-татарского нашествия христианство широко проникло и в деревню, хотя там отдельные пережитки язычества сохранялись вплоть до 19 в.1.Славянскими являлись следующие культуры: между Вислой и Днепром – тшцинецкая (3-я четверть II тысячелетия до нашей эры) , на территории Польши – лужицкая (XIII-IV век до нашей эры) и поморская (VI-II век до нашей эры) , на Висле – пшеворская, в Среднем Поднепровье – зарубинецкая (обе – конец I тысячелетия до нашей эры) .
Во II-IV веках в результате движения готских племен на юг территория, которую занимали славяне, была рассечена на две части, что привело к разделению славян западных и восточных. <span>Варяжская Русь погибла гдето более 1500 лет назад. Сибирская Русь пала от Киевской Руси на Куликовом поле. Порядка 2500 лет назад пала Артания (до Сибирская Русь) . До Артании в Сибири существовала страна градариков, со столицей Грациана (3000...4000 лет назад) . Отзвуки той страны градариков присутствуют и поныне в названиях городов Петроград, Сталинград, Ленинград.... да и само слово город является производным слова град
</span>
2.Основные моменты правления деятельности Рюрика
1. Наведение мира и порядка в землях веси, кривичей, словен ильменских
2. Образование Новгородского суперсоюза
<span>3. Главным делом княжения Рюрика было объединение некоторых финских племен и славянского народа в единую державу, в результате с течением времени весь, мурома, меря слились со славянами, приняв их обычаи, язык и веру. Таким образом, Рюрик считается родоначальником русских князей.
</span>
<span>Эти походы сокрушили мощь Хазарского каганата, который прекратил свое существование на рубеже X—XI вв
</span>
Селянська реформа.
19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. Українські губернії були поділені на три окремі групи: лівобережні (Полтавська, Чернігівська і частина Харківської), правобережні (Київська, Подільська і Волинська) та південні (Катеринославська,Таврійська і Херсонська), в яких розподіл землі відбувався за трьома «Місцевими положеннями», що відповідало земельним відносинам між поміщиками та селянами.
Земська реформа 1864 р.
Ця реформа проводилась у шести із дев’яти українських губерній (за винятком Правобережної України, де земства були запроваджені аж 1911 р.). Відповідно до цієї реформи у губерніях і повітах створювалися виборні (на три роки) земські установи, що мали дві ланки: земські збори і земські управи. Оскільки вибори до земських зібрань відбувалися на основі майнового цензу, то провідне місце в них посідали поміщики. Земства не мали політичної влади і відали лише місцевими господарськими та культурно-освітніми проблемами (наприклад, міністерство освіти покривало 14% коштів на утримання шкіл, 2% давало духовенство, а 84% – земства). Усядіяльність органів земського самоврядування перебувала під наглядом губернатора і міністра внутрішніх справ. Недоліком земської реформи було те, що вона повисла в повітрі, не було загальнодержавного органу, котрий би координував діяльність земств, а також земства не створювались нижче повітів. Тільки в 1914 р. було створено Всеросійський земський союз, а в 1917 р. Тимчасовий уряд утворив земства у волостях.
Міська реформа 1870 р.
Ця реформа спочатку була проведена лише в шести містах України: Києві, Харкові, Херсоні, Катеринославі, Полтаві і Миколаєві, а згодом в інших українських містах. Згідно з нею створювалися виборні (на 4 роки) міські думи як розпорядчі та міські управи, як виконавчі органи. Вибори відбувалися на основі майнового цензу. У виборах брало участь все населення, що платило податки. Міські думи і міські управи займалися в основному питаннями життєдіяльності міст і підпорядковувалися губернаторові. В 1892 р. нове міське положення урізало повноваження органів міського самоврядування.
Судова реформа 1864 р.
Ця реформа проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність всіх перед законом,гласність тощо. Суд ставав триступеневим: мировий суд, до якого суддів обирало саме населення, та державні суди, які поділялися на цивільні і карні. Вину підсудного встановлювали присяжні судді, вибрані населенням. Вони мали вирішувати справу згідно зі своїм сумлінням. Судові засідання були відкриті, і у них брали участь зацікавлені сторони, прокурор та адвокат (адвокатура засновувалась згідно з реформою 1864 р.).
Поступово демократичні нововведення в судовій системі було обмежено або й скасовано. Так, з підсудності присяжних вилучили справи про пресу, всі справи про політичні злочини, було запроваджено слухання при закритих дверях справ широкого переліку категорій. Також вводились нові правила складання списків присяжних засідателів, що повністю виключали участь у судовому процесі демократичних і ліберальних елементів. В 1889 році був скасований мировий суд.
Військова реформа
Цією реформою вводилась загальна військова служба, час якої зменшувався з 25 до 4–5 років.
Отже, оцінюючи реформи 1860-х – 1870-х років, потрібно зазначити, що вони були черговою спробою царськогосамодержавства провести потрібні реформи «зверху», не допустивши вирішення назрілих протиріч шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Царизм не зробив головного кроку – не створив нової політичної надбудови, не проголосив Конституцію, не створивпарламент. Росія і далі залишилась монархією.