Если надо заинтересовать слушателей,начните так.
Вопрос:у кого из вас нет вредных привычек?!)))
Дальше получите оживлённую дискуссию и споры.
Ваша задача корректировать дискуссию и вести её в нужном русле,чтобы придти к выводу,что от вредных привычек надо избавляться.
1. Wir lesen viel. Ihr lest viel.
2. Ich spreche laut. Ihr sprecht laut.
3. Wir laufen schnell. Ihr lauft schnell.
4. Sie fahren nach Berlin. Ihr fahrt nach Berlin.
5. Ich nehme die Zeitung und lese sie. Ihr nehmt die Zeitung und lest sie.
6. Sie vergessen oft die <span>Wörter. Ihr vergesst oft die Wörter.</span>
Дата создания: 1839 г. - 1849
Материал, техника: кирпич, белый камень, штукатурка
Построен при Николае I в русском "стиле" (в проектировании интерьеров и внутреннего убранства принимали участие Ф.Ф. Рихтер, Н.И. Чичагов, Ф.Г. Солнцев и другие). В декоре фасадов использованы мотивы Теремного дворца. Нижний этаж был отведен под личные покои императора, во втором были расположены парадные залы, посвященные русским орденам: Георгиевский, Екатерининский, Владимирский, Александровский и Андреевский (два последних в 1933-1934 гг. были переоборудованы по проекту И.А. Иванова-Шица в залы заседаний Верховного Совета СССР и РСФСР). Интерьеры дворца при всей роскоши и высоком мастерстве их отделки так же эклектичны, как и его наружные формы. Апартаменты императора отделаны в разных европейских "стилях", залы - в стиле позднего классицизма с элементами декора древнерусского зодчества (витые колонки и т.д.).<span>После Великой Октябрьской революции и перенесения столицы Советского государства в Москву (март 1918) в бывшем Андреевском зале Большого Кремлевского дворца проводились заседания высших советских и партийных органов, конгрессы Коминтерна. Здесь многократно выступали В. И. Ленин, выдающиеся деятели Коммунистической партии и Советского государства, международного коммунистического и рабочего движения. В 1933-34 из Андреевского и соседнего Александровского залов по проекту архитектора И. А. Иванова-Шица был создан самый большой во дворце Зал заседаний, рассчитанный на 2500 мест. Центром архитектурной композиции зала является монументальная статуя В. И. Ленина (работы скульптора С. Д. Меркурова). 5 декабря 1936 на Чрезвычайном 8-м съезде Советов СССР здесь была принята Конституция СССР. В Зале заседаний происходят сессии Верховного Совета СССР и Верховного Совета РСФСР, всесоюзные совещания работников промышленности и сельского хозяйства, съезды творческих союзов; проводятся дипломатические и правительственные приемы. В Большом Кремлевском дворце состоялись 14-й, 15-й, 17-21-й съезды Коммунистической партии.</span>
Повість «Климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість «Климко» можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.
Думаю, що небагато хто з нас, сучасних підлітків, здатний на такий вчинок. Взаємну підтримку людей під час війни ми бачимо й у епізоді, коли Климко разом із безногим шевцем рятує дівчинку від фашистської каторги, коли тітка Марина хоче залишити у себе, усиновити чужого хлопця — Климка, якого вона виходила, коли той тяжко захворів під час своєї небезпечної подорожі. Спільна біда стала ніби тим каталізатором, який виявив у добрих людях їх найкращі риси, стала своєрідним тестом на людяність, згуртувала всіх... Автор оповідання розповідає про те, що навіть у важкі часи люди залишалися добрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння. Можливо, саме ця взаємодопомога дала змогу нашому народові вижити, перемогти в тій страшній війні.
На мій погляд, подібні художні твори, а також спогади учасників війни, дають нам набагато більше, ніж вивчення історії за підручником. Адже перед нами — розповідь про конкретну людину з її відчуттями, думками, переживаннями. Тому, читаючи такі твори, ти сам ніби долучаєшся до тих подій, переживаєш, пропускаючи їх крізь себе. Мене вразило закінчення оповідання — страшне й несподіване. Климко загинув від фашистської кулі вже біля самого дому, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». А здавалося, що саме він повинен вижити, донести до близьких йому людей рятівну сіль.
<span>На жаль, у сучасному світі ще багато війн. Але ми не хочемо, щоб війни забирали дитячі життя! Діти повинні жити в мирі, любові та злагоді. Тому докладемо всіх зусиль, щоб нашу землю більше не обпалив пекельний вогонь. </span>
Главное -это не паниковать,всегда есть выход из ситуации
Главное быть в движении чтобы не замёрзнуть,
Можно создать углубление в снегу, и при этом сгруппируйся и накройся ветками. Тебя засыпет снегом, который осядет на ветках. Образуется подобие берлоги, в которой будет немного тепло.
Старайся не останавливаться и не снимать предметы одежды. Если под рукой есть съестное, то можно есть, чтобы не заснуть и повысить температуру организма.