Людині властиво любити. А кохання — це вінець любові. Просто кохання рядової людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож природно, що кохання Йоганна Вольфганта Ґете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості. А оскільки трагедія «Фауст» створювалась протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріки Бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір'ю його сина. Отже, історія з Маргаритою в трагедії «Фауст» — це сповідь юнацтва. Все своє життя Ґете вважав, що «...вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому підґрунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають його сумніви щодо виходу з вічного замкненого кола:
<span>Я рвуся від жаги, </span> <span>і в насолоді я жаги жадаю. </span>
<span>Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості, чутливості й ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, проте йому властива психологічна витонченість і жертовність. Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може. Гете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до смерті своєї дитини. Тому вона божеволіє. Навіть небо змилостивилось над нею. Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом: </span>
<span>Крізь маску побачила вона </span> <span>Мого ума приховану могутність. </span>
<span>Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання. Це кохання земне. Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фауста недосяжною, як сама краса. Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріана — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись, — знов щаслива. </span>
Печорин поначалу думает, что человек, приплывший с другого берега, рискует жизнью ради чего-то действительно ценного, но на самом деле это всего лишь контрабандист. Печорин очень разочарован этим. Но всё равно, уезжая, он не жалеет, что побывал в этом месте.
<span>Главный смысл в заключительных словах Печорина: «И зачем было судьбе кинуть меня в мирный круг честных контрабандистов? Как камень, брошенный в гладкий источник, я встревожил их спокойствие и, как камень, едва сам не пошёл ко дну!» </span>
На полотне изображён высокий лес, населённый огромными деревьями. На фоне могучего леса можно увидеть маленькую женскую фигуру, выходящую из-за сосновых стволов.
Пишу от себя! Рассказ Челкаш научил меня не верить своим глазам по первому взгляду и не оценивать людей по первому впечатлению, ведь в произведении вор и пьяница поступил весьма благородно, отдав все деньги алчному Гавриле , который хочет жить в роскоши и '' любит'' свободу, даже не зная что это такое. Так же я осмыслил (а), что тяга к деньгам не привод ни к чему хорошему, из за этого может погибнуть человек. Много чему может научить это произведение главное что бы вы это осмыслили...
Как то так, извини поэму не напишу времени нет...(!
"Луч света в тёмном цврстве" - вот как назвал Добролюбов Катерину в своей статье. Катерина безусловна главная героиня "Грозы", ведь она - единственная чистая, не умеющая жить в фальши и лжи. Мы видим, что душа Катерины не может смириться с патриархальными правилами своей свекрови. Екатерина одна бросила вызов этому "тёмному царству" , и пусть этот пример саморазрушителен, но он доказывает протест обществу порочному, лицемерному и эгоистичному.