1)«Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. <span>Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».
2)</span>«Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, <span>мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі».
3)</span>«Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки».
4)«...Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й ді-<span>став за це між плечі штурхана».
5)</span>«Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом...»
6)«Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: «Він щось знає...» А підліток чередникує, самуючи, і нікому не здогадатися, яке <span>в нього бистре око, яке чуйне вухо».
7)</span>«Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б при-хилитися й пригорнутися. Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.<span>Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує».
8)</span> «Блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. У них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа. У виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. Він і птах, і мис-ливець. В його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але <span>ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання».
9)</span> «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чого призначене. Навіщо ж його <span>мучити й нівечити?»
10)</span> «Ніколи не мав вільної хвилини: гонили на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом,— косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував у лісі дубки, кленочки, явірки і тикав їх, де було місце: коло хати, край вулиці. Біля криниці. Взимку возився з гноєм, роз-носив його на город і на поле. Коли втомлювався, розтирав снігом руки й обличчя — вони горіли як жар. Ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх до пори в погребі. А з теплом щеплював <span>дички. Хто просив, нікому не відмовляв»</span>
Тема: вираження любові до рідної мови.
Ідея: поет закликає читачів все своє життя вчитися мови у народу і з словників.
Худ. засоби: епітети (гомін морський, пишний яр, достиглий овоч), метафори (океан співає), порівняння (як парость виноградної лози, як розумний садівник).
<span><span>ДоброЗло</span><span><span>1. «Люди не мають що їсти»2. «... вмивається слізьми».3. «...великі черевики на деревляних підошвах, а там обшарпана спідниця, а вище полатана сорочка...»4. «обличчя худе, худе, лиш шкура та кості...»5. «одні з голоду гинуть...»</span><span>1. «А м'ясо їдять. Добре їдять»2. «Пахучим милом вмивається».<span>3. «Які у неї сорочки, якікружева...»</span>4. «... був товстий, як годований кабан...»5. «... другі папір у ящик ховають...»</span></span></span>
<em><u /></em>
Романтика в нашому житі має місце завжди. Без неї житя не мало б таких яскравих барв.
Коли в певний період життя здається, що все-все от-от зруйнується, а невдачі пригнічують одна за одною, Джонатан у мені воліє "щоб ваги невдачі вистачило, аби затягти його на дно, покласти всьому край". Здебільшого у таку хвилину кожен просить поради та допомоги у "свого" Ч'яна, доброго і мудрого друга. До прикладу, востаннє, чим я керувалась/вся - переконливе втішання на кшталт "завжди виходить, коли знаєш, що робити". Чайка невтомно пробував навчитися досконало літати, долати простір і час силами не фізичними, адже вони завжди обмежені кількісними показниками, а духовними, якими правильно володіють одиниці. Чи ж не всі ми: учні, студенти та й не лише учасники навчального процесу, - намагаємося вдосконалюватися постійно, щоб "йти у наступний світ через вивчене у цьому"? Варто пам'ятати висновок, одержаний Джонатаном при спостереженні за птахами його колонії: "Причинами короткого віку є нудьга, страх і гнів", тож нехай внутрішня птаха кожного уникатиме й страшитиметься цих станів, адже обмеження та "свинцеві тягари", викликані ними призведуть до нищівної поразки, "повільних мандрів в нікуди", які зрештою занепастять особистість.