Мої роздуми над творчістю Омара Хайяма
Твір розміщено в твір з літератури 7 клас від Tvir в Четверг 16 сентября
Кажуть, шедеври світової літератури близькі і зрозумілі кожному читачеві, незалежно від віку, статі чи національності. Безумовно, це правда. Але, читаючи твори Омара Хайяма, Гафіза, Рудакі я зі здивуванням відзначив, що навіть європейська література зрозуміліша нам, ніж твори азійських авторів. Тут дається взнаки абсолютно інакший спосіб світосприйняття, інакше ставлення до світу, до життя…
Рубаї Омара Хайяма — це лаконічні поетичні твори, які у сукупності своїй створюють гармонійну та цілісну картину світобачення митця. Аби краще зрозуміти рубаї, я прочитав кілька джерел, присвячених культурі часів Омара Хайяма. І тоді я дізнався, що його творчість не є такою, здавалося б, однозначною, як нам може здатися на перший погляд. Існує гіпотеза, що у своїх поезіях автор «зашифровує» особливу філософію суфіїв. Суфізм — це така собі напіврелігія, наполегливе філософське вчення. За твердженням деяких істориків та літературознавців Омар Хайям сповідував суфізм, а образи , троянди у його творах — позначення особливої енергії, якою сповнюється віруюча людина, людина, Бога. Дізнавшись про цю версію, я зовсім по-новому подивився на рубаї… Напевно, не знайомий із суфійською філософією читач не зрозуміє зміст, вкладений у ці віршовані рядки, але серед творів Омара Хайямі багато таких, що зображують його ставлення до життя, до людини без глибинних алегорій, вони справді зрозумілі і цікаві будь-якому читачеві.
Читаючи рубаї, я відзначив особливе ставлення автора до життя. Відомий постулат про те, що треба жити сьогоденням, звучить у віршах Омара Хайяма різним мотивом:
Твій ворог — небеса коловоротні.
Без друзів ти, всі дні твої самотні.
Будь сам собою, не гадай про завтра,
В минуле не дивись, живи СЬОГОДНІ!
Східним народам завжди було притаманне особливе ставлення до смерті, інший світ вони сприймали зовсім не так, як європейці чи слов’яни. Для героя Омара Хайяма смерть — це перехід у стан спокою та гармонії, припинення земної суєти, кінець несправедливості та страждання: «Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне. Той світ надійніший за це життя обманне». Але і таке ставлення в жодному разі не призводить до байдужості до земного життя, навпаки: несправедливість світу хвилює ліричного героя:
«Якби мені до рук — скрипки Долі,
Я розписав би їх по власній волі!
Із світу вигнав би всі смутки, болі…»
Образність віршів Омара Хайяма теж трохи незвичайна для нас, метафори незвичні, але настільки оригінальні, що я мимохіть зупинявся і перечитував кілька разів ці вишукані порівняння. Автор називає свою кохану небесною царицею; окремі метафори по-справжньому вражають нас своєю красою: «Душа — напій в прозорій чарі тіла»;
«…в ступі Неба нас потовчено до тла»…
Стільки часу минуло з моменту створення поезій Омара Хайяма, але закладений у них повчальний зміст «не застарів» анітрохи. Ліричний герой цих творів вчить нас жити сьогоденням, цінувати радощі повсякденного життя, захоплюватись красою людських почуттів:
Любов — це сонечко, що всесвіт огріває,
Любов — чудесний птах, що в квітнику співає.
Напевно, більшість погодиться, що твори Омара Хайяма здаються нам , такою собі літературною екзотикою. Особливий світогляд, незвичайні стилістичні фігури, навіть жанрова форма — особлива. Але, якщо вміти читати уважно, сприймаючи думку та почуття автора такими, якими він вкладав їх у кожне своє слово, важко не: закохатися у поезію Омара Хайяма, де поверхова поважність і своєрідне епікурейство переплітаються з глибокою філософією, «риси і образи — із повчальним змістом, а деякі рядки по-справжньому непідвладні часові через свою глибину та мудрість, закладену в них:
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут, — життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
Конечно нужны
Как было ранее сказано у Юшки было 2 мира.В одном он был некому не нужный,его обзывали,унижали.А другой,в глубине души,Юшка был очень добрм ко всем не смотря не на что.Жил он лишь ради своей так сказать дочки и для людей,ведь на кого они будут срывать свою злость?
Жанр: детская литература
Длинноухий щенок Томка еще малыш, но, когда вырастет, станет настоящим охотничьим псом. А пока он учится плавать, старается не показаться глупым и видит чудесные сны! Таким создал его в своих рассказах и рисунках замечательный детский художник и писатель Евгений Иванович Чарушин. Для младшего возраста.
1.Начало.Жизнь Рукодельницы, Ленивицы и их нянюшки
Жили-были Рукодельница да Ленивица, да с ними нянюшка. Рукодельница рано вставала и тут же за дело принималась. А Ленивица меж тем в постельке лежала, с боку на бок ворочалась.
2.Необычный случай с Рукодельницей
Однажды с Рукодельницей беда приключилась: случайно упустила она ведро в колодец. Строгая нянюшка и говорит: «Сама ведёрко утопила, сама и доставай!»
Пошла Рукодельница опять к колодцу, за верёвку ухватилась да на самое дно и опустилась. Смотрит — перед ней печка, а из печки пирожок поглядывает да приговаривает:
— Кто меня возьмёт, тот со мной и пойдёт.
Рукодельница вынула его и за пазуху положила. Дальше идёт, смотрит — в саду дерево, а на дереве золотые яблочки меж собою говорят:
— Кто нас с дерева стрясёт, тот себе возьмёт.
Рукодельница и натрясла яблочек в передник.
Дальше идёт, смотрит — старик Мороз Иванович на ледяной лавочке сидит.
— Здорово, — говорит, — Рукодельница! Спасибо тебе, девица, что пирожок мне принесла — давно уж я горяченького не ел.
Они вместе пирожком да яблочками наливными позавтракали, а потом старик сказал:
— Знаю, за ведёрком ты пришла; я тебе его отдам, только ты мне за то три дня послужи.
И вот пошли они в дом, а дом тот был весь изо льда, а стены были украшены снежными звёздочками блестящими, а на постели вместо перины снег лежал.
Принялась Рукодельница снег взбивать, чтобы старику спать было помягче, и руки у неё, у бедной, окостенели, но потёрла она их снежком, руки и отошли. А Мороз Иванович приподнял перину, а под ней — травка зелёная. Рукодельница удивилась: зачем старик травку на свет Божий не выпускает, он и ответил:
— Ещё трава в силу не вошла. Вот весна придёт, перина растает, травка заколосится, зерно выглянет, его крестьянин на мельнице смелет, и будет мука, а из муки ты хлебы испечёшь.
Потом старик спать на взбитую перину улёгся, а Рукодельница по хозяйству хлопотать стала. Так и прожили они три дня, а когда ей уходить надо было, Мороз Иванович сказал:
— Спасибо тебе, утешила старика. Вот твоё ведёрко, я в него серебряных пятачков насыпал, а ещё брильянтик — косынку закалывать.
2. Ленивица тоже хочет подарков
Рукодельница поблагодарила Мороза Ивановича, домой пошла и там рассказала, что с ней приключилось. Нянюшка и говорит Ленивице:
— Видишь, что люди за работу получают! Опустись в колодец, найди старичка да послужи ему.
Пошла Ленивица к колодцу, да и бух прямо к дну. Печку с пирожком увидела, дерево с яблочками наливными — ничего не взяла, лень было. Пришла к Морозу Ивановичу с пустыми руками:
— Хочу послужить да за работу получить!
— Дельно говоришь. Взбей-ка мне перину, в доме чисто прибери, да кушанье приготовь.
Ленивица подумала: «Не стану я себя утомлять», — да и не сделала, что велел ей Мороз Иванович.
Старик сам кушанье сготовил, в доме прибрал да Ленивицу накормил. Прожили они три дня, и девица награду запросила.
— Какая ж была твоя работа? — удивился старичок. — Это ты мне должна заплатить, потому что я тебе служил. Да ладно, какова работа — такова награда.
Мороз Иванович дал Ленивице в одну руку огромный серебряный слиток, а в другую — большой-пребольшой брильянт.
Ленивица старика даже не поблагодарила, домой радостная побежала. Пришла и хвастается.
— Вот, — говорит, — я не сестре чета, не горсточку пятачков заработала...
Не успела она договорить, как слиток серебряный да брильянт растаяли и полились на пол...
3. Концовка
А вы, детушки, думайте-гадайте, что здесь правда, что неправда, что шутки ради сказано, а что в наставление...
В двадцать первом веке жизнь стала быстротечна и совсем не такая какой была в девятнадцатом веке и двадцатом.Что бы узнать как люди любили по настоящему друг друга, какими были их страдания из за любви, я рекомендую Вам обязательно прочесть роман Пушкина Евгений Онегин.Вы убедитесь, что в те времена были страсти, любовь, слезы, дуэли и это было все настоящее и чувства от сердца.Была и ревность и измены, но те мужчины -джентльмены решали очень достойно и это было очень здорово.Нам есть чему поучиться у замечательных людей из прошлого.