Вулиця мого дитинства
Для кожної людини дуже важливо те місце, де вона проводить своє дитинство. Дитинство – це пора, коли все в світі сприймається зовсім не так, як у дорослому житті. Діти навчаються життю по-новому, все, що відбувається в світі навколо них, – це щось цікаве, неймовірне. Саме з цієї причини для дитини весь світ є загадкою, яку той постійно по мірі свого дорослішання розгадує. Першим місцем, де все це у дитини відбувається, є рідна для неї вулиця.
Згадуючи своє дитинство і той вплив, який було справлено на мене рідною вулицею або двором, я відразу можуть виділити декілька найбільш важливих аспектів. По-перше, на вулиці свого дитинства я познайомився зі своїми першими справжніми друзями. Не можна по-справжньому дружити з людиною через Інтернет або ще якось ще заочно, дружити можна лише при особистому знайомстві. Як тільки я вперше вийшов на вулицю, я сам по собі почав з кимось знайомитися і спілкуватися, друзі з’явилися якось мимоволі, самі по собі. Разом з ними ми досліджували рідну вулицю, рідний двір і, незважаючи на те, що наша вулиця абсолютно звичайна і нічим не відрізняється від інших, ми завжди знаходили на ній безліч пригод, величезну кількість цікавих занять. Втім, вулиця подарувала мені не тільки приємні хвилини, але і перше в моєму житті розчарування. Звичайно, все не може бути настільки добрим і прекрасним, як хочеться, іноді в житті бувають проблеми. Я навчився цінувати хороших людей, довіряти їм, але і визначати того, з ким мені не по дорозі. Вулиця – хороший вчитель, вона дозволяє людині дізнатися багато нових людей, розширити коло своїх знайомств і навчити відрізняти хороших, відповідальних людей від негідників.
Кожен розуміє це по-своєму. Але є й спільна думка – це готовність завжди прийти на допомогу, віддати щось своє заради щастя інших, робити безкорисні вчинки. Неможливо самостійно навчитися бути милосердним. Це повинно прийти до людини із материнським молоком та впродовж усього життя формуватися. Якщо батьки не навчили дитину бути милосердною, то навряд чи вона стане такоюНа теперішній час милосердя стало чимось чужим та незнайомим. Практично не залишилось тих, хто зможе пожертвувати собою заради спасіння іншого. Люди перестали вірити у безкорисність та підтримку.Можна провести паралель між милосердям та помилуванням. Часто можна почути як люди просять Господа Бога про прощення гріхів. Ще частіше – про те, щоб він змилувався та подарував їм життя «без хмар». Але не слід забувати, що тільки з власного бажання можна відкрити душу іншій людині та подарувати їй надію на спасіння та помилування. Також слід розрізняти віру та заповіді господні, які самі по собі формують таку необхідну якість характеру, як милосердя та співчуття. Тому паростки доброти та безкорисності можна виростити лише там, де це сіють. В Біблії є розділи, що стимулюють тих, хто вірує, бути миролюбними та співчутливими.Наприклад, для мене основою милосердя є чесність, відданість та безкорисність. Ці поняття, у поєднанні між собою, зможуть дати людству надію на світле та «тверде» майбутнє. Майбутнє, в якому всі будуть впевнені у тому, що їх діти та онуки виростуть у безпеці та злагоді.Якщо згадувати минулі часи, то слід розказати, що були такі медичні працівники, які під час бойових дій абсолютно безкорисно лікували поранених. Їх ще називали сестрами милосердя. Таким чином, на цей час ми можемо на прикладі історичних подій мати чітку картину того, яким повинно бути справжнє милосердя.Інколи буває й таке, що через постійну нестабільність ситуації в країні, розбрат між владними структурами та простими людьми, про милосердя ніхто й згадувати не збирається. Бо там, де немає злагоди та присутня ненависть, немає місця доброті та безкорисності.<span>Але не треба зовсім зневірюватись. Ми ще можемо стати добрими та милосердними, тільки необхідно побачити у собі цю тоненьку ниточку, що зв’язує нас із дитинством та приємними спогадами. Ми можемо стати на шлях справедливості та гуманізму, стати ближчими один до одного. Тільки одне прохання – не забувати, що всі ми люди і хочемо поваги, трохи співчуття та безкорисних вчинків.</span>
А-4 б-3 в-1 г д - 2 вот твой ответ
Мій тато будівельник. Кожного дня він будує будинки, в яких потім житимуть люди. Тато завжди дуже старанно виконує свою роботу, бо від цього залежить безпека майбутніх мешканців. У мого тата "золоті руки". Він один з найкращих будівельників і його керівник завжди ставить роботу тата за приклад. Робота будівельника дуже небезпечна. Тато працює на висоті, над його головою будівельний кран переносить важкі бетонні панелі. Ми з мамою завжди переживаємо за тата, бо він у нас найкращий.
<span>Джим Керрі народився 17 січня 1962 року у провінції Онтаріо (Канада). У актора було дуже важке дитинство, так як сім'я рано зіткнулася з фінансовими проблемами. Щоб заробити хоч якісь гроші йому разом зі своїми братами і сестрами доводилося працювати на фабриці "Титанові колеса", моя підлоги і унітази після закрытия.Актер став найбільш відомий по фільмах "Маска", "Бетмен назавжди", "Ейс Вентура", "Вічне сяйво чистого розуму" і "Шоу Трумена". Джим Керрі за своє життя отримав два і став номинанотом на шість "Золотих глобусів", номінант премії BAFTA та інших нагород. Але незважаючи на свій чудовий акторський талант Джим Керрі досі не отримав "Оскар", а адже його так любить публіка.</span>