В слове «ко́тик»: слогов—2 (ко-тик), букв—5, звуков—5:
<span><span>к→<span>[к]:согласный, парный глухой, парный твёрдый</span></span><span>о→<span>[о]:гласный</span></span><span>т→<span>[т']:согласный, парный глухой, парный мягкий</span></span><span>и→<span>[и]:гласный</span></span><span>к→<span>[к]:<span>согласный, парный глухой, парный твёрдый
</span></span></span></span>
Японське мистецтво, у тому числі й література, насамперед характеризується
та відзначається потужною підтекстовістю. Професор буддійської філософії
Д.Т. Судзукі зазначав, що саме в здогадці та натяку полягає секрет японських ми-
стецтв [1, c. 409]. Головний художній смисл твору, як правило, є недомовленим і прихова-
ним, тож шляхом здогадок, через натяки реципієнти домислюють, уявляють і відчувають
те, що висловлене в ньому поза текстом.
У поясненні видатного японського драматурга Тікамацу Мондзаемон розкривається
співвідношення вираженого та невираженого: «Якщо печальне прямо називати печальним,
то слова втрачають свій глибинний смисл, а під кінець зникає й почуття печалі. Потрібно не
говорити: «Сумно! Печально!» – а дати відчути печаль без слів… Бажаючи гідно похвали-
ти прекрасний вид, потрібно непрямим шляхом говорити про різні його особливості, а ні
в якому разі не називати його прекрасним. Тоді краса… відчується сама собою» [2, c. 78].
При тому ось та краса, що відчувається сама собою, чи будь-яке інше відчуття, вира-
жене непрямим шляхом, тонко навіюється реципієнту, проявляється лише в натяку, пере-
важно за допомогою одного з домінантних прийомів японського мистецтва – йодзьо, що
буквально перекладається як «надмірне почуття» і в науковій літературі часто коментується
як «серцевий відзвук» [3, c. 272], «душевний відгук» [4, c. 185], «післявідчування» чи
«сугестивність» [5, c. 394], «асоціативний підтекст» [6, c. 71], включає в себе складність
«символічної структури» [7, c. 6–8]. Тобто ідеться про те, що почуття, яке є «надмірним»,
тобто залишається недовисловленим і подається лише як натяк, активізує уяву реципієнта
в процесі сприйняття мистецького твору, котрий домислює і довідчуває те, що існує та
залишається «поза текстом».
Уповні глибини підтексту відчуваються в хайку. Так, у неримованому тривірші, у
сімнадцяти складах лише за декількома словесними художніми образами приховується не
тільки певна емоція чи окремий смисл, а навіть повна картина й ціла філософія. Згадаймо,
для прикладу, епохальний твір Мацуо Басьо «Старий ставок», про який, як відомо, написа-
но цілі томи ґрунтовних досліджень:
Старий ставок.
Пірнуло жабеня –
Вода сплеснула
1. Половодье (подъем воды, вызываемый дождевыми осадками,таянием снега)
2. Паводок (подъем уровня рек в связи с сильными дождевыми осадками, таянием снега при зимних оттепелях)
3. Затор (нагромождение льдин во время весеннего ледохода)
4. Зажор (скопление рыхлого льда в сужениях, излучинах рек)
5. Ветровой нагон (подъем воды, вызванный воздействием ветра на водную поверхность)
Темно, хоч в око стрель. Мокра як хлющ. Ти навіть устрицю виведеш із терпіння! Як рак на горі свисне! З вашого стуку, як з риби пір'я. Якби ніхто не пхав свого носа до чужого проса. Котові й король не указ. Любов єдина крутить світом! Птиці одного польоту. Не дивись високо — запорошиш око! Кожному овочу — нрав і права. А чом би свині не літати?