Дорослі часто повторюють, що потрібно вчитися. Не просто вчитися, а вчитися добре. Я ходжу кожен день в школу, де отримую якісь певні знання. Всьому навчити там не можуть, але ми можемо в школі отримати основні знання, які будуть розширюватися з часом.
Я хочу зрозуміти, навіщо мені потрібні ці знання. Вчитися - це означає брати участь у процесі отримання певної інформації. Якісь пізнавальні повідомлення надходять до нас від батьків, щось ми дізнаємося в навчальних закладах (школах, різноманітних секціях, студіях). Також ми щось взнаємо з телевізорів і комп'ютерів.
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім — директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла 1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота, спостерігає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить природу.
Осінь килим ткала з листя —
Візерунки золотисті
З червонястими квітками
Та барвистими стьожками.
Осінь килим вишивала,
Ниточок пішло чимало —
Листя клена і калини,
Дуба, ясеня, ожини,
А між ними горобина —
Наче полум’я горить!
Осінь ткала з листя килим.
Де-не-де щось зеленіло,
Зверху смуга срібно-біла —
Зранку паморозь блищить…