Каждый человек, по моему мнению должен иметь для себя любимого героя. Это может быть персонаж литературного произведения, возможно писатель, поэт, актер или любой выдающийся чем-то человек. На него равняешься, ему всячески подражаешь, запоминаешь фразы, когда то им сказанные и т.д. То есть это такой, который в свое время произвел на тебя просто незабываемое и очень глубокое и сильное впечатление, которое оставило след в твоей памяти. Любимый герой для меня несомненно должен быть добрым, понимающим остальных людей, поступающим правильно и порядочно не только по отношению к себе, но и к окружающим. Для него честь - превыше всего. Такой идеал честного человека существует не только для меня. Без вышеописанных качеств не было бы ни любви, ни дружбы, ни взаимопонимания между людьми. А еще мне импонирует такое качество в человеке, как его принципиальность, честность, открытость и доброта.
Одним из моих любимых литературных героев является не силач с огромными мускулами, а всего лишь маленький мальчик, очень одинокий и поэтому такой трогательный. Вы наверное догадались, что это главный герой сказки Маленький принц, которую написал французский писатель и лётчик Антуан де Сент Экзюпери. Его герой, этот незащищенный ребенок, проживал один одинешенек на маленькой крошечной планете, величина которой была равной простому дому. Каждое утро он занимался уборкой этой самой планеты, выпалывал семена растений баобабов. Он очень старательно ухаживал красавицей-розой, выросшей как чудо из семечки. Но цветок постоянно обижает маленького принца своими колкостями, он все время капризничает. И в один прекрасный день мальчик решает уйти от розы и отправиться в путешествие на другие планеты. Где он только не побывал, но везде его не покидало чувство одиночества, для всех он был чужим. Во время своего путешествия он встречал многих: и короля, хвастающегося своим превосходством и красотой, и пьяницей, постоянно пьющим с одной только целью, забыть о том, как стыдно ему это делать. На своем пути малышу встретился деловой человек, ему не хватало времени, чтобы жить, так как он все время занимался подсчетом каких-то ненужных чисел. Затем он завел знакомство с ученым, который уже ничего не видел из-за прочитанных книг.
Мальчик был сильно удивлен всем увиденным, особенно одинокими и несчастными людьми и их бесполезными занятиями. Он хотел и очень мечтал найти для себя друзей, а в тоге получилось, что стал совсем одиноким. Он вернулся обратно на свою родную планету, где стал поливать и защищать свою розу от ветра и понял, что нет лучше места, чем это. Здесь он мог помочь и поделиться частичкой своего маленького, но очень нежного и доброго сердца. Он полюбил этот колючий цветок, так как почувствовал ответственность за него. Что меня очень привлекает этом герое? Он стал ответственным за того, кого приручил. я так много написала потому что я писательница я люблю писать стихи и прочее
Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.
Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.
Лицарі, які влаштовували цей турнір, здобували одну перемогу за одною. Але раптом з'являється новий боєць із девізом «Позбавлений спадку», який безстрашно викликає на смертний бій самого храмовника та перемагає його, поклавши вінець до ніг красуні Ровени, обраної ним королеви. Коли з Айвенго зняли шолом, Ровена, тамуючи крик, який вирвався з її грудей, наділа на голову Айвенго розкішний вінок, призначений в нагороду переможцеві, і сказала: «Дарую тобі цей вінець, лицарю, як нагороду, призначену мужньому переможцеві. І ніколи вінець лицарства не був покладений на більш гідне чоло».
Айвенго — чесний і справедливий воїн, який у будь-який момент може прийти на допомогу тим, хто її потребує, тобто приниженим, гнобленим. Довідавшись, що Ребекку несправедливо звинувачують у чаклунстві й погрожують спалити на вогнищі, якщо не з'явиться лицар, який погодиться захищати її честь та мечем доведе її правоту, Айвенго поспішає на поєдинок, щоб захистити нещасну невинну дівчину. Ледве тримаючись у сідлі після тяжкого поранення, Айвенго все ж таки виходить на бій із Буагельбергом. І коли супротивники зійшлися, від влучних ударів обидва лицарі падають. Але Божий суд звершився: Буагельберг гине, а Ребекку виправдовують.
Отже, Айвенго не тільки мужній, сміливий і відважний воїн, а й чесна, порядна, здатна на самопожертву людина; фанатично відданий справі, він служить друзям, з якими поділяє нещастя й небезпеки.
Пройшло вже майже два століття з часу написання чудового роману В. Скотта. Здавалося б, давно минули вже й лицарські часи. Ми живемо у двадцять першому столітті. Вік технократії, комп'ютерних технологій накладає відбиток на розум і серця людей, їхні взаємини. Але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, славному лицарю Айвенго.
<span>Чесність, шляхетність, почуття людської гідності, мужність, відвага, вірність, здатність до самопожертви в ім'я батьківщини чи друга мають і сьогодні непересічне значення.</span>