Жила-була Зима, і було у неї три сина: Грудень, Січень та Лютий. А ще був у неї приятель - Дід Мороз, він часто заходив до неї у гості зі своєю онукою Снігуронькою. Одного разу зайшов Дід Мороз до Зими і каже: "Допоможі мені, Зимушко! До Нового Року обмаль часу залишилося, а я не встиг ще всі подарунки дітям приготувати. Їх ще розносити треба, а я вже так втомився!" "Добре, Діду Морозе", - каже Зима. "Сідай, морозивом пригощайся, потім лягай поспи на сніговій перині, а я за тебе подарунки приготую". Поки Дід Мороз відпочивав, приготувала Зима для дітей багато гарних подарунків. І до кожного пакуночка додала по морозиву - від себе.
1. Найстаріший вовк – Сіроманець.
2. Пригода у лісі.
3. У воді.
4. Лють Чепіжного.
5. Збори у конторі.
6. Великий вертоліт.
7. Сашко не пішов до школи.
8. Зустріч із Сіроманцем.
9. Нове житло вовка.
10. Чепіжний риє яму.
11. Тривожні дні.
12. Сашко дізнається про сліпоту вовка.
13. Сіроманець у пастці.
14. Сміливий Сашко.
15. Втеча Сіроманця.
16. Розмова із вчителькою.
17. Сашко та Галя у лісі.
18. Радість Сашка.
19. Схованка на полігоні.
20. Зима.
21. Знесилений вовк.
22. Льотчики знайшли Сіроманця.
23. Врятований звір.
24. Вовк рятує Андрійка.
25. Неспокій вовка.
26. Розмова Сашка з Чепіжним.
27. Сіроманець повернувся!
28. Дорога до лікарні.
29. Сашко у лікарні.
30. Довге чекання та втеча Сіроманця.
31. Повернення вовка до села.
<span>32. Знову зустріч зі Сашком.</span>
Лосі мають найбільші роги серед всіх ссавців. Розмір ріг досягає - 180 см, маса: 20 — 30 кг. Лось є найбільшим видом сімейства оленевих. Щороку (у листопаді — грудні ) лось скидає свої роги і ходить без них до квітня — травня. Самки лосів не мають рогів. Розміри лося: довжина лося може досягати — 3 м, висота до — 2,3 м, вага від 360 — 600 кг.
Лосі мешкають у США, Канаді, Росії, Китаї, Монголії і в деяких країнах Європи. У 18 — 19 століттях, лосі були винищені в Західній і Східній Європі, пізніше були відновлені завдяки охороні. Лосі за один день проходять 10 — 15 км.
Чим харчуються лосі? Ці тварини їдять травами, мохами, грибами і лишайниками.
<span> Повість Ярослава
Стельмаха ”Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера ” розповідає про
веселі, незвичайні, таємничі пригоди.</span><span> Головні герої твору Дмитро Омельчук
і Сергій Стиценко. Вони звичайні школярі-шестикласники з Києва. Хлопці добрі та
чемні. Це видно у їхньому спілкуванні з друзями та дорослими. Любов до книжок
допомогла стати їм винахідливими. Вони перечитали майже всю бібліотеку. На зло
Митько та Сергійко завжди відповідали добром. А наполегливість та довіра один
до одного допомогла їм подолати всі труднощі. </span><span> Хлоп’ята завжди прагнули пізнавати
багато цікавого вони хотіли побачити невідомого звіра, що жив в озері про якого
їм розповів чотирнад - цятирічний
Василь. Ось і вирішили хлопці вистежити та сфотографувати таємничого мешканця
сільського озера. Вони оселилися в курені який був збудований неподалік озера.
Друзі вже уявляли собі, яка буде сенсація в науковому світі, як здивується
вчителька ботаніки, коли виявиться, що вони стали першовідкривачами Митькозавра
з Юрківки. Не зважаючи на те, що Василь обдурив їх і вигадав дивну, неіснуючу
тварину, хлопці врятували його від загибелі. Бо завдяки Василю вони багато
читали про те, чого не знали, але так їм кортіло дізнатися. Книжки відкрили для
них досі невідомий світ.</span><span> <span>Зараз у нашому
сучасному житті не вистачає таких
образів, як Сергій та Митько. Вони чемні, добрі, мужні, винахідливі та
наполегливі. У наш час таких людей мало, більше злих, жорстоких, лінивих і
недоброзичливих. А ще вони відкрили один одного
і зрозуміли: справжня дружба долає всі перешкоди, змушує дбати про
друга, виявляти турботу навіть у дрібницях.
</span></span>
П’єса І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” сповнена сатирою та гумором, гротеском, іронією, а іноді і сарказмом.
Головний герой, Мартин Боруля, дуже хоче стати дворянином. Боруля мріє про те, щоб хоч онуки його стали «дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!». У цьому прагненні майже утрачає здоровий глузд, подібно до мольєрівського Журдена.
"Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?"
"М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи такпо-мужичи: мамо, тато.... Ти цими словами, мов батогом., по уху мене хльоскаєш. Ма р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.Ма р т и н. Он як Степан каже: папінька, мамінька. С т е п а н. Або: папаша, мамаша.Ма р т и н. Чули: папаша, мамаша, треба так казать, як дворянські діти кажуть."