Я люблю читать книги.одним из книг которых я прочитал это чучела.
краткое содержание повести такая
Девочка Лена Бессольцева приезжает в небольшой городок
к своему дедушке, живущему в доме, заполненном картинами
их общего предка-художника Бессольцева.
На вопрос внучки, почему он не расстается с картинами,
дедушка отвечает просто:
"Картины не могут уехать из города, потому что они здесь родились".
И девочка понимает это, тем более, что она - точная копия
одного из полотен, на котором портрет ее прабабушки.
Портрет называется "Машка".
Правнучку оригинала, когда она придет в школу и познакомится
со своими новыми одноклассниками, назовут "чучело".
Потому что - иная.
Её открытость и естественность провоцируют "войну"
в школьном классе, существующем по законам маленького
коллектива, где роли и способы их исполнения уже
распределены.
А новенькая по ролям играть не хочет и правил игры не
принимает, потому - "чучело".
Лена Бессольцева не зря вызывала насмешки одноклассников.
Она-нескладный подросток.
Она и вправду выглядит нелепо, а временами даже смешно.
Но внешнюю красоту
Ленки трудно понять, её не поймут многие, но её главная
красота- внутренняя.
Стремление к справедливости и правде, честность украшают
её душу. Не случайно автор описывает сходство Ленки с
изображённой картине девушкой Машкой, тоже
принадлежавшей роду Бессольцевых.
От своей дальней родственницы Ленка унаследовала ещё
и величие души.
Именно с таких людей пишутся замечательные картины.
Ребята из Ленкиного класса в бесконечной погоне за лидерством
ничего не видят вокруг себя, они не замечают внутреннего
благородства Лены, её красота кажется им уродством и
служит поводом для оскорбления девочки.
Автор проводит Лену через недетские испытания.
Он заставляет её страдать, но в итоге страдание преображает
её. Она становится сильной .
Следуя своим убеждениям, Лена не только преображается
сама, она меняет взгляд на жизнь своих одноклассников.
РОЛЬ ДОРОСЛОГО В РОЗВИТКУ ДИТИНИ
У розвитку дитини провідна роль належить дорослим. Дитина є соціальною істотою. Потреба у співробітництві з дорослими виникає ще в ранньому дитинстві, коли дорослий цілком забезпечує усі життєві потреби дитини. Він вводить її у навколишній світ, задовольняє одну з головних потреб психічного розвитку — появу нових вражень, передає виховні функції спеціально організованим структурам (дитячий садок, школа, засоби масової інформації), порушує глибинні зв'язки дорослого світу і світу дітей, поглиблює розрив між ними.
У процесі взаємодії з дорослим формується особиста свідомість дитини. У дошкільному віці вона долає шлях від відокремлення себе від дорослого (“Я сам”) до відкриття свого внутрішнього життя, тісно пов'язаного із зовнішньою діяльністю.
У вихованні дитини дошкільного, молодшого шкільного віку особливу роль відіграє включення дорослого в картину розвитку дитини. Перехід від одного вікового етапу до іншого супроводжується зміною місця дорослого у цій картині:
— для немовляти дорослий є джерелом захищеності, позитивних емоцій, які безпосередньо передаються через турботу і ласку, обійми, голос мами;
— з 2,5 місяців дитина реагує на появу матері “комплексом пожвавлення”;
— для дитини раннього віку дорослий є джерелом практичних умінь і навичок. Наслідуючи їх, вона стає самостійною, незалежною від інших;
— дітям 4—5 років дорослий несе нові знання, пізнавальні враження, які втілюються у перші навчальні вміння;
— для старшого дошкільника цінність дорослого полягає у здатності брати участь у різноманітних соціальних зв'язках, орієнтуватися у міжлюдських стосунках, а відтак бути прикладом соціальної поведінки дитини, своєрідним “моральним еталоном”.
Російський психолог Даниїл Ельконін (1904—1984) довів, що для дошкільника образ дорослого є не образом іншої людини, а образом себе, своєї майбутності, втілення у собі “іншого”. З певного моменту розвитку дитина втілює в собі “дві людини” (Вона і Дорослий), і саме внутрішня взаємодія цих “двох людей” стимулює саморозвиток дитини.
Персоніфікований образ дорослого (батьків, педагогів) спонукає дитину робити як дорослий; бути як дорослий; уміти те, що дорослий; жити, як дорослий. При цьому дитині необхідний не просто дорослий, а значущий — такий, який своїми якостями і рисами демонструє не себе, а ідеї та помисли життя дитини.
Потреба в спілкуванні з дорослими розвивається протягом усього дошкільного дитинства. Як носій суспільно-історичного і культурного досвіду, а згодом — і моральний приклад, дорослий є авторитетом для дитини. Дошкільник оцінює свої вчинки, якості, прагне співпереживання і співучасті з дорослим, в усьому його наслідує. На такій взаємній довірі і будується справжнє виховання. Із цього приводу польський педагог Януш Корчак (1879—1942) зазначав, що вихователь, який не сковує, а звільняє, не ламає, а формує, не пригнічує, а підносить, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживає разом з дитиною багато хвилин натхнення.
Від педагога, який прагне позитивно впливати на дитину, вимагається багато знань, творчості і терпіння. Вихователь має бути не лише вихованим, а й здатним до самовдосконалення. Для дошкільника важливим є особливий зв'язок саме з вихователем. І не лише тому, що у цьому віці дитина залежна від дорослого, а й тому, що в неї ще немає тривких і розвинутих взаємин з дітьми. Стосунки вихователя з дитиною, яка потребує уваги до себе, називають “малим інтимним колом спілкування” (О. Леонтьев). Не випадково з усього дитинства найяскравіші спогади залишаються про дошкільний період, коли дитина разом з дорослим освоювала простір дитинства.
Співзвучність суб'єктів виховання — особистості дитини і особистості педагога — є передумовою його ефективного впливу на розвиток дитини. За словами вітчизняного вченого Івана Беха, лише особистісно-орієнтоване виховання досягає розвивальної мети, оскільки воно спрямоване на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на вільне і відповідальне самовираження. Вихователь дошкільного закладу неодмінно повинен здобути статус значущого дорослого, який є для дитини не лише близькою, а духовно близькою людиною. Це передбачає розуміння, прагнення і вміння вихователя зберігати і підтримувати самобутність дитинства, перетворення взаємин формальних (навчальний процес) на особистісні. При цьому важливо обрати оптимальні форми і методи виховання і навчання. Правильність виховання полягає у баченні можливостей вихованця: те, що на певний момент він може робити з допомогою дорослого, невдовзі робитиме самостійно. Виховання і навчання, орієнтуючись на “зону найближчого розвитку”, випереджають розвиток дитини і сприяють йому. Водночас слід враховувати закономірності психічного розвитку дитини, ставити перед нею посильні завдання.
Дисциплина нужна для того, чтобы держать себя под контролем. Дисциплина дает человеку возможность контролировать собственное поведение.
Дисциплина не воспитывается кем-то извне, дисциплину должны воспитывать мы сами в себе.
Вообще, дисциплине чужды наказния и излишняя строгость. Важное значение имеют лишь границы, которые человек строить для самого себя и сам контролирует себя, когда собирается их переступать.
Дисциплина помогает держать себя в рамках разумного и самостоятельно избегать действий и событий, о которых можно пожалеть. Таким образом, дисциплина необходима для того, чтобы человек самостоятельно мог воспитать в себе самостоятельность, ответственность.
И кстати, дисциплина – это не только про внутреннее саморазвитие. Дисциплина бывает различной, например, существует трудовая, школьная дисциплина. В обоих случаях мы имеет дело с определенными правилами, которые обязательны для соблюдения. Несоблюдение корпоративной дисциплины, например, влечет за собой применение санкций против того, кто не был дисциплинированным.
Дисциплина нужна для того, чтобы человек всегда себя мотивировал и достигал целей, которые он стремится достичь. Тоже самое касается целей и задач организаций, групп, сообществ. Дисциплина дает возможность быть эффективным и конкурентоспособным вне зависимости от того, о ком идет речь.