Вот по этому сайту зайдете www.bibliotekar.ru/7-russkoe-narodnoe-tvorchestvo/57.htm,
<span>Я поняла, что душу нельзя держать все время открытой. Залетающие туда переменные ветра ее и высушивают постепенно</span>
В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові допомогти підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою. Щойно на www.ukrlib.com.ua прочитав н
Ответ:
Маша Троекурова – дочь одного из главных героев романа А. С. Пушкина Кирилы Петровича Троекурова. Мать Маши рано умерла, и девочка осталась на попечении отца. Он безумно любил дочь, но его сумасбродства отражались и на дочери. Он то потакал всем ее капризам, то бывал строг, даже жесток с ней.
Кирила Петрович нанимал ей иностранных гувернанток, но долго они не задерживались. У Кирилы Петровича была огромная библиотека, сам же он прочитал только одну книгу. Зато Маша любила читать, она перечитала все французские романы. Они ей заменили воспитание.
От одной из гувернанток у Кирилы Петровича остался сын Саша. Для него он выписал французского учителя, который был перехвачен Дубровским. С документами учителя Дефоржа Владимир пришел в дом Троекуровых. Маша сразу не обратила на него никакого внимания. Не заметила она и того, с каким трепетом посмотрел на нее Дефорж. Учитель был слугой, следовательно, не вызывал интереса. Случай с убийством медведя заставил ее по-новому взглянуть на молодого человека. Она стала брать у него уроки музыки. Постепенно их симпатии переросли в любовь.
Когда уже больше нельзя было оставаться в доме, Владимир открылся Маше. Отношение ее к нему не изменилось. Она даже согласна была обвенчаться с ним втайне от отца. Но отец выдал ее замуж за князя Верейского. Владимир опоздал. Нарушить клятву, данную у алтаря пусть даже нелюбимому человеку, Маша не могла. Так закончилась история их любви.
Под тройкой автор подразумевает иную судьбу, долю, несбыточные мечты и желания молодой девушки. Так как она рождена крепостной крестьянкой, то ей может быть уготована только та судьба, которую написал автор: "
Да не то тебе пало на долю:
За неряху пойдёшь мужика.
Завязавши под мышки передник,
Перетянешь уродливо грудь,
Будет бить тебя муж-привередник
И свекровь в три погибели гнуть.
От работы и чёрной и трудной
Отцветёшь, не успевши расцвесть,
Погрузишься ты в сон непробудный,
Будешь няньчить, работать и есть.
И в лице твоём, полном движенья,
Полном жизни - появится вдруг
Выраженье тупого терпенья
И бессмысленный, вечный испуг.
И схоронят в сырую могилу,
Как пройдёшь ты тяжёлый свой путь,
Бесполезно угасшую силу
И ничем не согретую грудь."
И ей даже нечего тешить себя напрасными мечтами: "Не гляди же с тоской на дорогу
И за тройкой вослед не спеши,
И тоскливую в сердце тревогу
Поскорей навсегда заглуши!
Не нагнать тебе бешеной тройки:
Кони крепки и сыты и бойки,-"
Тройка-- это движение,яркая жизнь, новые впечатления, как настоящая тройка из красивых коней с бубенцами и лентами. Только все это проходит мимо героини, так как препятствий слишком много.
"Не нагнать тебе бешеной тройки:
Кони крепки и сыты и бойки,-
И ямщик под хмельком, и к другой
Мчится вихрем корнет молодой.."
Вот поэтому автор и назвал произведение тройка, в ней заключена главная мысль.