"Тиша морська" може бути ліричним твором.Тому що, Леся Українка передає свої думки, свої почуття в цьому вірші.
Українські степи - це нескінченне море, що колихається пiд палючим сонцем, це безкрайній простір, це відчуття суцільної нескінченності простору і часу, це почуття абсолютної свободи. Все це ж можна сказати і про море - найулюбленішою стихії А. Айвазовского. Ось чому на своїй картині «Чумацька валка» він поєднав море і степ. Чумаки - це люди, промисел яких полягав у тому, щоб зібрати обоз з декількох возів, запряжених волами, і відправитися до Криму, де в той час добувалася сіль. Тоді це був дуже цінний товар, буквально на вагу золота. Поїздка була непростою. У такі поїздки відправлялися тільки відважні, досвідчені люди, які вміли і визначати погоду за прикметами, і дорогу - по зірках. Недарма по-українськи знамените скупчення зірок Чумацький Шлях називається «Чумацький Шлях» .Ось і на картині І.Айвазовського ми бачимо обоз чумаків у дорозі. У картини відсутня композиційний центр як такий - це зроблено навмисно, щоб показати глядачеві нескінченну дорогу, по якій ідуть чумаки. Можна побачити звивисту грунтову дорогу в степу, яка вже ними подолана, але ж скільки ще їм належить пройти! Обоз тільки-тільки почав в'їжджати на пагорб так, що його «хвіст» навіть і не видно, тому глядачеві картини важко уявити протяжність самого обозу. Можна розглядати лише фігури трьох чумаків, особливо чітко - першу. Це що стоїть на весь зріст дівчина в національному українському одязі. Вона стоїть, обернувшись назад, на пройдений шлях: чи то відміряє, скільки пройшов обоз, чи то орієнтується в часі по заходу сонця. Зазвичай, чумаками були тільки чоловіки, але художнику, напевно, хотілося додати картині жіноче, ліричне начало. Художник недарма вибрав для своєї картини час заходу: сідаюче сонце по-особливому підкреслює красу української природи, якою зазвичай притаманне буйство фарб. Але в променях заходу ці фарби виглядають по-іншому, приглушеннее, так щоб море, намальоване на картині в лівому кутку, зливалося зі степом. Колоритні українські будиночки і млини тільки додають ліричності в загальну атмосферу цього полотна.
.
Скільки існує людство, стільки точаться
суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш
прагматичний час духовність відходить на другий план, але матеріальне
не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх
почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справжніх митців.
Ліна Василівна Костенко усім своїм
життям і творчістю доводить, що людина мусить мати крила, які піднесуть
її над буденністю, дадуть відчуття польоту.
Справжній митець зуміє віднайти поетичні
образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна
Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала
крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не
встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно
ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижині самотня чайка
пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору крижину
«розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і
піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має
широкі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ
безстрашного крилатого птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни
Костенко «Чайка на крижині». Другий твір «Крила» став логічним
продовженням першого, адже письменниця знову повертається до образу
птаха, який житиме в небі, якщо не буде землі; не матиме багатства, «то
буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття самотності. «А як же
людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні питання. Поетеса
знає відповідь. Людина
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!
Ті крила — це правда, чесність, довір’я,
вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у
когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито
не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать
рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб
піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не
знищило особистість кожного з нас.
Митько почав розказувати однокласникам події які відбувалися з ним ,а сергійко як згадував то зразуж сміявся.Та зразу доповнив
-Ми стали видатними зоологами назвали невідому тварину в честь Митька (Митькозавром) .
Один однокласник вигукнув
-А як він виглядає?
Митко йому
-як людина! На нас схожий
А той
- напевно рідкісна тварина...
Всі вони сміялися із цієї кумедної історії.А хлопці за літо начитались зоології.
Ответ:
Талановитий драматург-новатор, Іван Карпенко-Карий збагатив українську літературу творами різноманітних жанрів — соціально-побутовою і соціально-психологічною драмою, соціальною комедією характерів, історичною драмою. Високою акторською майстерністю, зокрема природженим умінням передати найсуттєвіше у психологічно вмотивованій поведінці особистості, він вніс вагомий вклад у розвиток українського театру.