-Привіт.
-Мене звуть сніжинка.
-А що ти робиш?
-Я починаю танути.
-Ні, не вмирай! Я з тобою вже подружився.
-На жаль я не зможу з тобою залишитися жити.
-Я буду сумувати про тебе
-Прощай.
Споріднена з новелою Михайла Коцюбинського "<span>Іntermezzo", тому що в цих обох творах велика увага приділяється саме почуттям, а не головним подіям, а цих подій, в цілому, не так і багато, автор і в тому, і в тому творі більше описує навколишню природу і людей в ній, це також новела, і ці обидві новели є імпресіоністичними.</span>
Спільні ознаки приказки та прислів’я: відображають мудрість попередніх поколінь нашого народу, його погляди на світ, людину, її характер, вони поділяються на групи за змістом, не вживаються в прямому значенні, їх не треба сприймати буквально, бо їх справжній зміст прихований, належать до найменших жанрів усної народної творчості, стійкі фрази, що в стислій і точній формі висловлюють думку про певні життєві явища, людські риси та вчинки.); відмінні ознаки приказки та прислів’я: у прислів'ях є висновок з першої частини, а в приказках є лише натяк на нього, його треба додумати. Прислів'я —довершений за змістом вислів про риси та вчинки людей з повчальним характером. Приказка<span> — це образний вислів, що влучно характеризує людину, але на відміну від прислів’я висловлює думку неповно. Прислів’я здебільшого мають дві граматичні основи, тобто вони є складним, інтонаційно завершеним реченням. А приказки коротші, вони переважно бувають частиною речення.)</span>
Під час небезпеки, коли країні загрожує ворог, весь народ стає на захист. Навіть діти намагаються бути корисними. Такий народ можна вважати могутнім і непереможним.Олександр Олесь у вірші «Печенізька облога Києва» оповідає про цікавий випадок в історії Київської Русі. Поет описує облогу Києва:Наче хмара, бідний КиївПеченіги облягли,Загриміли всюди сурми,Тарабани загули.Люди не могли вийти з міста, почався голод. Князь Святослав із військом на той час був у Болгарії і не знав про облогу. Довго міркували кияни, як попередити князя. І тут знайшовся хлопець, який знав мову печенігів і був готовий ризикувати. Йому вдалося обдурити ворога, вдавши із себе печенізького хлопця. Маленький герой добіг до Дніпра і поплив на той берег. Коли печеніги помітили це, то почали стріляти з луків. Тільки хлоп’я вже було далеко:А мале хлоп’я давно вжеСтепом котиться-летить…Сяють вогниками очі,Серце пташкою тремтить.Йому вдалося знайти й попередити воєводу Претича. Київ було врятовано. Хлопець здійснив справжній героїчний вчинок.<span>Країна може пишатися такими дітьми. Вони здатні не тільки захистити, але й відродити її.</span>
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.