1 загадка про осень
Ветки в парке шелестят,
Сбрасывают свой наряд.
Он у дуба и березки,
Разноцветный, яркий, броский. (Листопад)
2 загадка
Поле осенью промокло,
Но зато созрела свёкла.
А в сентябрьских садах
Много яблок на ветвях. Что к зиме мы собираем?
Как его мы называем? (Урожай)
Прилетел я с ветерком
И накрыл избушки.
Воздух словно с молоком,
Подставляйте кружки! (Туман)<span><span> </span>
</span>
Із давніх-давен уславилась земля українська піснями, які передавалися від покоління до покоління, від матері до дітей бережно, як найцінніші реліквії. Пісні розкривали духовний світ народу, його прагнення і сподівання, горе і радощі, давали сили в труді і боротьбі за визволення.
"Українська народна пісня, - писав М. Стельмах, - увібравши в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздуми і найніжніші почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоційне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями мелосу..."
Доля української пісні сумна і велична. Незважаючи на перешкоди і лихоліття, вона вистояла і продовжує чарувати красою нові покоління. Кожна пісня, мов іскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збірки "Найкращі пісні України" Михайло Шевченко: "Вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовності - має дух!"
Народна пісня - це насамперед історія України та невмирущість душі народної, це світ життя і боротьби, надій і сподівань, які не покидають людину і в найтяжчі часи.
Минають століття, змінюються суспільні устрої, потрясають світ війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші зі своїми смаками й уподобаннями. А народна пісня залишається, даруючи свою красу та неповторність.
И.А.Крылов нравится тем что он писал басни пояснительные людям-Уж сколько раз твердили миру,Что лесть гнусна, вредна; но только все не впрок,И в сердце льстец всегда отыщет уголок.Вот эти строчки из Басни Ворона и Лисица.Эта басня нравится мне больше всего.Потому что она объясняет что надо быть очень внимательным.
Глава конечно больше,но смотря какой эпизод.
Рассказывая нам историю, которая произошла с дедом, дьячок пытается передать нам все подробности, и от этого повествование становится более достоверным.
Нельзя не заметить то, с каким юмором ведёт дьячок свой рассказ. Он называет деда «старым хреном», смеётся над тем, как дед танцевал, как пытался найти клад, как мать вылила на него помои. Дед же, в свою очередь, называл внуков «собачьими детьми», бранил их. Но мы чувствуем, что герои по-настоящему любят и ценят друг друга.