Весна. Жваві ластівки метушливо й весело клопочуться коло свого гнізда. В одчинене вікно доносяться в хату з палісадника пахощі від бузкового цвіту. В кімнаті, прикрашеній кретоном і обставленій м’якими будуарними меблями з явною претензією на кокетування, не дивлячись на ясне сонячне сяйво, горить перед овальним люстром на столі лампа. На кріслі сидить перед нею молода, струнка панночка, русява, з кирпатеньким носиком і трошки примруженими короткозорими очицями, що виблискували часом задерикуватим вогником. Панянка нагріває на лампі металеві частини ручки до писання і на ній закручує спереду кучері. За спиною в неї стоїть із кофточкою в руках дівчина років тринадцятьох, що, видко, вчасно прибула з села. Випнуті від худорлявості лопатки не дозволяють дати їй цих років, її каштанове волосся, що, вигорівши на сонці, змінило яскравість свого кольору, причесане гладенько і заплетене в одну тоненьку кіску з червоним кісником; на блідому, трохи вилицюватому, але з правильними рисами личку тремтить вираз полохливості й переляку. Коло вікна на канапці напівлежить зовсім уже одягнена до виходу, доволі повна чорнява панна, трохи старша за русяву панянку і, видко по схожості, сестра її. Вона нетерпляче б’є парасолькою по черевиках і нарешті не витримує: — Та цьому кінця немає! Сиди й чекай! Чому ти не купиш завивалок?
1 ответ:
Читайте также