<span>українець це не тільки громадянство це значно більше.Бути українцем означає дивитися на світ певним чином, як закладено в культурі нашого народу. Споконвіку рисами, притаманними українцям, вважаються гостинність, працелюбність, любов до рідної землі, неагресивність, поетичність, волелюбство. Велике значення в житті справжнього українця відіграють родина та праця. У нашій традиції поважне ставлення до батьків та взагалі людей старшого покоління. Українець не боїться важкої праці, робить натхненно, любить своє діло.Українські митці та політичні діячі, науковці та спортсмени – усі вони черпали натхнення в рідної землі та спрямовували свої зусилля на досягнення добробуту Батьківщини. я українець і я цим пишаюсь</span>
Кінець дня. Місто втомилося. Неначе виснажена працею людина, яка мріє про відпочинок, місто ледве-ледве відкриває сонні, напружені повіки. Його важка хода, залишає сірі, непримітні сліди на вулицях. Смог, дим, шум, гомін людей, що після важкого робочого дня плентаються додому... Усе це лягає на місто цупкою, однотонною завісою. Здається, це місто, як пробуджений велетень, що мріє знову зануритися в солодкий сон, до царства Морфея. Місто втомилося від вічних пробок на дорогах, від гучної, грубої музики ночами ...Так дайте ж зігнувшомуся велетню трохи відпочити, щоб він розправив плечі і з новими силами міг гордо йти вперед.
Крига на одрі
В цьому році зима
Не вігадала білої свити.
Часом вже й приміряла,
Та хтось її заразу крав.
Пощукала, поплакала...
Що ж робити?-
Будувала в старій
Із торішніх зів'ялих трав.
Як коли лютувала,
Стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем,
Несла сум'яття вітрів.
Все збиралась на силі.
Та не встигла огледіться,
Як проснулись дерева
І на Одрі лід потемнів.
Крига буйно ломилась
У відкриті двері протоки.
Лід кришився, б'ючись
Об каміння берегове...
І нарешті по Одрі –
Темній, широкій –
На останній крижині
Самотня чайка пливе.
- Ти куди ж розігналась?
Чи, бува, не до самого моря?
Чайки держаться гурту,
А ти відпливаєш одна.
А крижина тонка,
А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її
розмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй
Та удержать тебе несила?
Затріщить і відломиться...
Піде вода кругами...
- Дивна людино!
Я ж маю крила.
Нащо крилатим ґрунт під ногами?
КРИЛА
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Вы колысь замыслювалысь про те який гарний кріт .... В нього Білий хвіст та синя шуба