На городі бузина, а Києві дядько ⇒ український народний вислів, який означає якусь абсурдність, нісенітницю. Коли чиясь промова здалась нелогічною або безглуздою, можна сміливо використати цей вислів.
<span>Я ніколи не був
акуратним. Мама часто сердилась: «І в кого ця дитина така?» Однак колись я
переконався в тому, що робоче місце кожного повинно бути в порядку. Ось ця
історія.
Зазвичай
я витрачав на уроки багато часу, кілька годин. Адже треба було зі всього безладу дістати саме той зошит, який мені
був потрібен. І дуже
добре, якщо гора зошитів не завалювалась за диван або на підлогу.
Підручники я міг використовувати як
плацдарм для військових дій
або як залізничну
колію. У такому разі спочатку мені хотілося погратися, а потім уже
займатися уроками.
Якось
я прийшов зі школи й охнув. На моєму письмовому столі панував ідеальний
порядок. Підручники акуратно стояли на поличці. Усі непотрібні ручки були
викинуті, а олівці красиво заточені й поставлені у стаканчик. З'ясувалось, що
за моєї відсутності приходила бабуся і довела до ладу кімнату.
Спочатку
я хотів розлютитися, проте сердитися не було на кого. Бабуся давно пішла.
За
деякий час я сів за уроки. І зробив їх на диво швидко. Всього за одну
годину!
Висновок
напрошується сам. Робоче місце має бути в порядку. Тоді не треба буде марно
витрачати час. А час — це найцінніше у житті людини.</span>
Вчора я зустрiла давню подругу :
-- Привiт,як справи,як навчання?
-- Добре,записалася на театральний гурток.
-- Подобаэться?
-- Так, я обожнюю грати рiзнi ролi в театральних сненках. Вибач,я поспiшаю на виступ.
-- Тодi удачi тобi, подзвониш - вiдповiла я i пiшла додому.
Здавна трудівники<span> ділилися на майстрів та ремісників. Справжніх майстрів, тих, хто творив у своїй уяві, а потім втілював це у конкретній справі, менше. Проте необхідні й ремісники - сумлінні виконавці задумів інших. Думаю, що людиною творчої праці може бути не лише учений-книжник, дослідник якихось складник питань, а будь-яка людина, в якої є іскра Божого дару, талант, здатність до мислення, уяви, фантазії, мрії і її втілення. Такий, на мою думку, майстер Яким Погребняк. Він не міг погодитися одразу на зведення храму за якимось зразком (як скрізь!), він повинен був уявити собі, побудувати цю споруду в думках, «побачити її», «відчути» і тільки тоді приступати до роботи. В результаті тяжких душевних мук прийшло до майстра натхнення, він побачив «свій» храм - «веселий, сонячний храм із соснових дощок» з мідними, а може, й «золотими дзвонами». Стати Майстром, людиною-творцем нелегко. Тут потрібні і талант, і натхнення, і величезна праця над собою. Не в кожного вистачає сили для цього. Але хто все-таки наважується досягти слави Майстра, той має велику винагороду - душевну радість, задоволення, гордість і, головне, пошану від людей, їхню вдячність. А що може бути кращим у житті!</span>