1) Насип мені пластівців, будь ласка!
2) В путь далекую зібрались отамани.
3) Якаж красива рослина - полин.
4) Ваш рукопис мені дуже сподобався.
5) Терміново очікую Вашої доповіді!
6) Якаж довга магістраль.
7) Я умію грати на роялі!
8) Потрібно випрасувати тюль!
Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. Він, здається, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, їх відчай, надії, прагнення. Зібрав, щоб схвильовано розповісти про них цілому світові.
Одним з перших жіночих образів у Т. Шевченка стала Катерина з однойменної поеми, прообразом якої була кохана поета Оксана Коваленко. У літературі до часу написання «Катерини» було багато творів на гему зведення простої дівчини паном-спокусником. Та Шевченко висвітлив цю трагедію відразу у декількох планах: моральному, соціальному і національному. І все це подав нам, наче випестував дитину, иклавши у свою розповідь увесь біль за власне нездійсненне кохання. Принаймні мені так здалося. Катерина була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя вже з першої хвилини зустріли лише сором та осуд від громади. Ми бачимо, що віра у щирість почутів коханого, прагнення до щастя і переконаність, що любов не може бути гріхом, поступово призводять дівчину до трагедії. І ця трагедія полягає не в покаранні за те, що «не слухала Катерина ні батька, ні неньки», і не в тому, що, як твердять деякі сучасні літературознавці, Катерина віддала себе «москалю», знехтувавши українським парубком. Гадаю, що трагедія нашої Катерини – у знівеченні саме душі, а не тіла:
А за віщо, Боже милий!
За шо світом нудить?
Що зробила вона людям,
Чого хочуть люде?
Щоб плакала! Серце моє!
Тіло можна вилікувати, а розтоптану душу вже не воскресиш. Здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. Та Шевченко, мабуть, не був би геніальним письменником-психологом, якби цим і обмежився. Мене особисто вразив образ Катерини-матері, яку піднесли із сміття, куди її втоптали злі язики, два крила: віра у кохання і материнська свята любов до сина. Розуміючи, що для Івана вона загублена назавжди, Катерина заклинає його:
Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина.
Може, слушно поставити питання: «Чому ж тоді вона покинула немовля напризволяще, а сама наклала на себе руки?» Думаю, тут сплелося все: і крах сподівань, і зневіра у майбутньому, і відчай, і, може, огида до свого становища, і сором, і навіть ненависть до власного минулого. Чи могла Катерина з такою зламаною душею жити далі, ростити у щасті сина, наставляти його на краще? Мабуть, тому підсвідомо дівчина вибрала смерть, віддавши їй перевагу перед життям-пеклом.
Але я все ж таки здебільшого погоджуюся з думкою, що в основі дівочої трагедії було нехтування батьківськими застереженнями, бо батьки ніколи не бажають дитині поганого, намагаються завжди захистити її від біди. Вони керуються досвідом, батьківським передчуттям. Катерині порадитись би з ними, прислухатися, а вже потім вирішувати.свою долю і, як потім сталося, долю ще однієї людини – сина! Тим-то й безцінна поема «Катерина», що вона вчить багато чому: честі, гідності, розсудливості, шануванню дорослих, старших за віком, почуттю відповідальності за життя близьких людей.
Джем - 4 літери,3 звуки ("Дж" - один звук)
Джерельня - 9 букв,7 звуків ("Дж" - один звук)
Минулим летом мені пощастило відпочити в Каспійського моря. Наші знайомі їхали в Дагестан на своїй машині й запропонували мені поїхати з ними. Шлях був неблизький. Ми перетнули україно-російську границю й рухалися до Дагестану, де нам стояло відпочити в моря. Минули Ростовську область, Ставрополье. Липнева спека навіть ховрашків виганяв з нір, і вони стовпчиками стояли в степу, начебто спостерігали за рухом нашої машиниОт і Дагестан. Спереду засинів Каспій. Я проводила практично весь день у моря, тільки на обід додому приходила. Мені розповіли, що море рік у рік завойовує всі нові шматки пляжу. І дійсно, воно впритул наблизилося до набережної. Щоб затримати настання моря на місто, уздовж узбережжя напували залізобетонні палі, ударяючись об які хвилі втрачають свою силу<span>...З ранку море бушувало, небо затяглося низькими щільними хмарами. Надія на те, що вигляне сонце, швидко згасла. Я була на пляжі одна. Правда, віддалік бродив якийсь пес-бурлака. Здавалося, він не знав, куди себе діти. Те підходив до крайці води, але, злякавшись шуму хвилі, що набігає, відскакував, то обнюхував камені, покриті викинутими на берег водоростями. Я дістала із сумки бутерброд і, відламавши шматочок хліба із сиром і ковбасою, кинула собаці. Вона спочатку опасливо покосилася на мене, а потім не поспішаючи прийнялася є</span>Незабаром я зрозуміла, що пригощати прийде ще декого. Прямо над моєю головою пролетіли дві чайки й присіли неподалік на кам'яну брилу в однієї з паль. Мені приємна була компанія собаки й чайок. Я вирішила й чайок зробити учасницями трапези. Відламавши шматочок хліба, кинула їм, але не помітила, як з'явилася ще одна чайка, що на лету схопила частування, призначене зовсім не їй, і полетілаotdyh-u-moryaотдих у моря ( твір-розповідь)Минулим летом мені пощастило відпочити в Каспійського моря. Наші знайомі їхали в Дагестан на своїй машині й запропонували мені поїхати з ними. Шлях був неблизький. Ми перетнули україно-російську границю й рухалися до Дагестану, де нам стояло відпочити в моря. Минули Ростовську область, Ставрополье. Липнева спека навіть ховрашків виганяв з нір, і вони стовпчиками стояли в степу, начебто спостерігали за рухом нашої машиниОт і Дагестан. Спереду засинів Каспій. Я проводила практично весь день у моря, тільки на обід додому приходила. Мені розповіли, що море рік у рік завойовує всі нові шматки пляжу. І дійсно, воно впритул наблизилося до набережної. Щоб затримати настання моря на місто, уздовж узбережжя напували залізобетонні палі, ударяючись об які хвилі втрачають свою силу...З ранку море бушувало, небо затяглося низькими щільними хмарами. Надія на те, що вигляне сонце, швидко згасла. Я була на пляжі одна. Правда, віддалік бродив якийсь пес-бурлака. Здавалося, він не знав, куди себе діти. Те підходив до крайці води, але, злякавшись шуму хвилі, що набігає, відскакував, то обнюхував камені, покриті викинутими на берег водоростями. Я дістала із сумки бутерброд і, відламавши шматочок хліба із сиром і ковбасою, кинула собаці. Вона спочатку опасливо покосилася на мене, а потім не поспішаючи прийнялася є<span>Незабаром я зрозуміла, що пригощати прийде ще декого. Прямо над моєю головою пролетіли дві чайки й присіли неподалік на кам'яну брилу в однієї з паль. Мені приємна була компанія собаки й чайок. Я вирішила й чайок зробити учасницями трапези. Відламавши шматочок хліба, кинула їм, але не помітила, як з'явилася ще одна чайка, що на лету схопила частування, призначене зовсім не їй, і полетіла</span>