1.Стежка була страшенно балакучою,щодня сто разів казала: "Доброго дня!Як ся маєш?Будь здоров!Щасти!"
2.Скорпіоном язик твій був нам,він труїв нас і жалив невпинно
3.Весь час я страшенно напружений,зморений і розстроєний
На мою думку, зимовий ліс є чарівним.
По-перше, восени, літом, навесні він завжди кольоровий. Тільки взимку його вкриває білосніжний килим. По-друге, о цій порі від рідкісного сонячного проміння сніг переливається сліпучими діамантовими кришталиками. По-третє, гілки дерев, закутані в іній, перегукуються ніжним передзвоном. По-четверте, сніг під ногами тривожно поскрипує. Доводиться ступати обережно, щоб не сполохати рідкісних лісових мешканців. По-п'яте, тільки у зимовому лісі відчуваєш себе у морозному царстві Снігової королеви.
Ліс взимку часто наповнює казковими враженнями мандрівника.
<span>Морфологічний розбір <span> </span><span>
Вісімнадцять – числівник. </span><span>
</span><span>I<span>. (Скільки?) – вісімнадцять.
</span> <span> Н. ф. – вісімнадцять.</span></span> </span>
<span><span>II.
Пост. – кількісний, цілий, простий<span>;
</span> <span>непост.
– Н. в.
</span>III. (Скільки?) – вісімнадцять <span>
</span> (яким є членом речення, треба
дивитись по реченню; <span>
у такій формі може бути підметом, присудком, додатком)</span></span>
<span>
Д<span>ев’ять – числівник. </span><span>
<span><span>I. (Скільки?) – дев’ять.
</span> Н. ф. – дев’ять. </span></span></span>
<span><span>II.
Пост. – кількісний, цілий, простий<span>;
</span><span> непост. – Н. в.
</span><span>III. (Скільки?) – дев’ять
</span> (яким є членом речення, треба
дивитись по реченню; <span>
у такій формі може бути підметом, присудком, додатком)</span></span></span></span>
Я прокинувся вдосвіта від якогось невиразного гулу.Кинувся до вікна. Крізь світанковий морок побачив, як гойдаються дерева під могутніми ударами рвучкого вітру. Почув, як важко й нестримно стугонить море. Уночі почався шторм.Заснути я вже не міг. Я люблю море завжди, а надто, коли воно штормить. Одразу ж вирішив, що в школу виберуся з дому раніше, щоб ще завернути до берега та помилуватися штормом.Ледве діждався, поки повставали тато й мама. Мама почала готувати сніданок, але мені не терпілось. Коли спішиш, то й п’ять хвилин здаються тобі вічністю.Під яскравим ранковим сонцем, під зовсім чистим, без жодної хмаринки небом від берега і до молочно-синьої смужки небосхилу гойдалося море. Гналися одна за одною високі хвилі. Вода була в одному місці<span>темна, в другому — сіро-зелена, а в третьому — чорно-синя. Коли по ній пробігав дужий і пружний вітер, вона швидко міняла свої кольори. Схоже було, ніби поверхня води знизу, з самих морських глибин, освітлюється різнобарвними вогнями.Бувають шторми з чорним низьким небом, з важкими кошлатими хмарами, з густими й холодними дощами. Тоді море — темне, люте і неприступне.А це був сонячний шторм. Сонячний і іскристий. Вода манила до себе. Хотілося роздягтись і кинутись в оту веселу, дзвінку водоверть.Водночас два предмети привернули мою увагу. Перший — то парусник, що йшов з моря. Я впізнав парусно-моторну шхуну «Зоря», вона часто погойдувалась у бухті на якорі або на тросах біля причалу. Але зараз цей парусник, немов велетенський птах з білими крилами, стрімко мчав до берега. Вітер і хвилі гойдали його, клали на обидва борти, він занурювався носом глибоко у воду, провалювався серед хвиль так, що було видно лише вершечок клівера, а згодом знову вискакував на гребінь хвилі і линув-линув на всіх парусах.<span>Друге, що привернуло мою увагу, був собака. Великий каштановий собака з красивим пухнастим хвостом. Він стояв на причалі і безвідривно дивився у море, на парусник</span></span>
Троє братів Пре, При та Прі йшли по гірському плато.
Я премудрий, прегарний! - вихвалявся перший брат - Пре.
- А я - насуплено мовив При, - приєднуючись до слова ставити, надаю йому аж 14 значень, а в слові приймати маю аж 18.
Наймолодший брат Прі повільно йшов позаду. Він був скромний і не любив вихвалятися, бо вживався лише у трьох словах.
Пре та При так захопилися хвастощами, що не помітили, як полетіли у прірву.
- Як мені препогано! - кричав Пре.
- Прийди на допомогу! - волав При.
Прі підійшов до ущелини і... витягнув схвильованих братів.
- Вибач, брате, - винувато мовили Пре та При. Ми зрозуміли, що не можна жити без дружби. Спасибі тобі. Ніколи не називатимемо образливим прізвиськом. У тебе ж таке гарне прізвище